Question

Твір на тему я в батурині​

Answer 1

Ответ:

Роман Р. Іванчука «Орда» – це художньо-історичній аналіз трагічних подій XVІІІ сторіччя, які були пов’язані з руйнуванням славетної столиці української козаччини – міста Батурин.

Сучасний Батурин – це селище міського типу, розташоване у Бахмацькому районі Чернігівської області, яке розкинулося на річці Сейм неподалік від великої залізничної станції Бахмач. Заснований Батурин був у 1625 році, а за часів гетьманства Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи місто було столицею України. Під час російсько-шведської війни після переходу гетьмана Мазепи на бік шведів усе населення Батурина було знищене військами князя О. Меншикова.

Роман «Орда» починається моторошною картиною знищення населення Батурина. Автор так описує ці події: «Орда вже ревіла моторошним ревом... рубали шаблями й бойовими сокирами козацькі голови, удари падали на спини й потилиці; жінки вибігали на мур і кидалися на вірну смерть у Сейм... Ординці ревіли вже в Батурині – там лизнули насурмонене небо перші язики пожеж».

Головний герой роману – улюбленець Мазепи схимник Єпіфаній, протоієрей і вчений. Саме його очима читач спостерігає за палаючим Батурином. Горіло все, що могло горіти, окрім садиби зрадника В. Кочубея. Очима того ж Єпіфанія читач бачить Мотрю Кочубеївну, яка залишилася у Батурині разом з матір’ю. Та дорікала свою доньку: «У всьому винна тільки ти». Дівчина відповідала: «У чому я повинна, мамо? Що я любила гетьмана і вірила в його рятівниче призначення на Україні? Що він мене любив?».

Побачивши Єпіфанія, Мотря ніби прокинулася і запитала схимника: «Що гетьман передав для мене?». Єдине, що вона хотіла знати – це останні слова її коханого перед від’їздом за Десну. Перед Єпіфанієм Кочубеївна з’являється в образі Лебедиці. Вона розповідає йому про себе: «Полишивши свою лиху матір, дійшла до Полтави із своїм чоловіком генеральним суддею Чуйкевичем. Недовго жила з ним: перед битвою Чуйкевич перейшов на бік Петра... Я ж подалася в монастир».

Наприкінці роману Єпіфаній, служитель Покровської церкви, перемагає вовкулаку і зрадника полковника Носа, який наказав схимникові знайти і вбити гетьмана Мазепу.

Роман Р. Іванчука «Орда» по праву можна вважати не тільки історичним, а й філософським. У своєму творі письменник ставить питання філософського плану: про честь і ганьбу, про життя і смерть, про фізичне і духовне. Автор роману стверджував, що найсильніша зброя, яку повинні кувати українці і з якою їх не зможе подолати не один ворог – це мисль і дух. Це було вірно тоді, це залишається вірним й сьогодні.

Объяснение:

Answer 2

Батурин - давнє місто, переплетене історією та природною красою. Заснував його великий гетьман Іван Мазепа у XVII столітті, і досі його стіни приховують безліч таємниць та легенд. Я маю щастя жити саме в цьому чарівному куточку України, вдихати його вітерець і спостерігати за зміною пори року, яка змальовує місто різнобарвними пензлями.

Мої перші спогади про Батурин пов'язані з дитинства. З прадідівських часів наша родина жила в цих місцях, передаючи з покоління в покоління любов до рідного краю. Кожен куток міста ставав свідком наших ігор, сміху та радості. Як дитина, часто мандрував вуличками Батуріна разом з друзями, відкриваючи для себе нові таємниці старого міста. Коли наставав вечір, а небо заповнювалось мільйонами зірок, ми сідали біля річки і слухали розповіді старших про ті події, що пережило це місто.

Спогади про шкільні роки теж не втратили свого колориту. Кожен день був сповнений цікавих знань та вражень. Вчителі, з самою любов'ю розповідаючи про історію міста, збагачували наші уявлення про минуле та сьогодення Батурина. Ми відвідували музеї, де вражали експозиції, пов'язані з гетьманською добою та історією України.

А ще я пам'ятаю ті довгі літні канікули, коли ми разом з родиною та друзями збиралися на природі. Мальовничі ліси, живописні поля та веселі загородки навколо Батуріна завжди приваблювали нас своєю гостинністю. Там, під засмаглим сонцем, весело співали, грали у різноманітні ігри та насолоджувалися спілкуванням один з одним.

А роки летять, і як і всі мешканці Батуріна, я стаю свідком його змін. Модернізація та розвиток міста необхідні, але дуже важливо зберегти той дух, ту атмосферу, яка характеризує Батурин. Ми, місцеві жителі, повинні дбати про своє місто, його історію, пам'ятники та природні багатства. Тільки тоді ми зможемо передати цю унікальну спадщину майбутнім поколінням.

Я вдячний долі за те, що моє життя нерозривно пов'язане з Батуріном. Кожен день тут - це можливість зануритися в минуле та відчути красу нашого багатогранного краю. Моя душа пов'язана з цим місцем, і навіть якщо одного дня мені доведеться покинути його, в серці завжди залишиться краплинка Батуріна - мого рідного міста.