Question

Твір роздум в художньому стилі

Answer 1

Ответ:

Объяснение:

Я дуже люблю як сучасну, так і класичну музику, люблю співати пісні. Навіть важко уявити своє життя без них.

Я довго думала, яку ж із пісень назвати найулюбленішою? І прийшла до висновку, що то "Колискова" Моцарта. Так, саме цей твір я люблю понад усе. Ця пісня знайома мені дуже давно, бо ще тоді, коли я була в колисочці, її ніжно співала матуся. І потім, коли я вже почала підростати і пішла до школи, мама все рівно увечері іноді співала її для мене. І від цієї зворушливої мелодії і подушка давалась м'якішою, і ковдра теплішою, і ставало так затишно-затишно.

Ця пісня, ласкава і ніжна, спокійна і зворушлива, чарувала мене своєю мелодійністю і красою. Всім серцем я відчувала, як мати любить мене. На душі ставало так добре і затишно. Коли звучала ця мелодія, я відчувала себе щасливою і думала: "Нехай так буде завжди!"

Answer 2

Спалахи вечірнього сонця, золотисте блискотіння на поверхні річки, м'який шепіт вітру у вербах – все це створює незабутній образ природи, в якому розгортається наша історія. Село, заселене невеликою спільнотою, здавалося би, приховує в собі таємниці і долі своїх мешканців, і сьогодні я стою тут, серед цієї вродливої картини, щоб роздумати про життя, кохання і зміст існування.

Літа минули, наче струмок часу, обминаючи наше село. Він змінював все навколо: будні і свята, радощі та біль, сміх і сльози – усе було як ланцюг, що переплітається з покоління в покоління. Ми росли на землі, на якій росте не лише врожай, а й спогади. Кожен кущ, кожне дерево – це камені свідки нашого минулого, де кожен камінчик – це частина історії, що відлітає у безмежчя.

Амбітність і тяга до великого завжди були рушійною силою наших життів. Через тугу до нового, ми покладали фундаменти своїх мрій на цій землі. І ось ми здійснили перший крок у майбутнє – малий будинок, де відлуння сміху дітей стало музикою наших днів. Це було коханням до життя, до одне одного, до кожного ранку, що відкривав нові можливості.

І час вперед, як той весняний потік, неспинно несе нас зі схилення на схиленням. І в цьому стрімкому русі ми пізнаємо, що найважливіше - це не мета, а сам процес, кожна мить, що складається в нашому бутті. Тому що життя - це не лише великі події, а й ті маленькі миті, коли ми просто насолоджуємося запахом квітів, зігріванням сонця на обличчі, теплом родинних обійм.

І нарешті, кохання – це та найніжніша ниточка, що сплітає серця двох людей. Воно відбивається в кроку, усмішці, погляді. Воно дарує силу піднімати один одного важкі миті, вірити у найкраще і йти вперед разом. І в цьому коханні наше життя отримує найглибший зміст.

Сьогодні, опинившись тут, серед цієї рідної природи, я відчуваю, що ми – це лише краплина великого океану часу. Ми несемо у собі спадщину минулого і відповідальність перед майбутніми поколіннями. Нехай наші дні будуть заповнені радістю життя, коханням і розумінням, а кожен наш крок – відбитком на піску історії.