Question

Будь ласка допоможіть треба зробити стислий переказ На кожному крилі городу росли кущі барвінку, Здавалось, що він і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на соіт пробивалось його цупке, зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по материнськи м'яким та лагідним, то барвінок зацвітав, зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своею блакиття, зацвітае так, немов дитячі очі землі дивились на тебе довірливо. Баба гнівалась, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають. Хоч би яка ця квітка була чи чорнобривці, чи рукі, чи звичайнісінькі калачики, чи настурції, чи лісові дзвоники, чи ромен. Тим більше її гнівало, коли хтось необережно збивал на городі картопляний цвіт, коли хтось зривав цибулю із стрілкою», яка згодом могла б дати насіння, коли хтось виривав усю стеблину кропу, замість нащипати дрібного листя. Тоді баба чорнішала, погляд ставав лихий, зіниці ставали зеленими присками, вона бурчала про якесь каміння замість сердець, про чиїсь хижі пазури замість пальців. Тоді до баби ніхто не підступався, а коли вже доводилося звертатись, то говорили такими вибачливими, слейними голосами, що найтвердіший віск міт розтанути, тільки баба ще довго не танула й не відходило її серце. Навіть на спаса, коли, здається, з квітами просинеця, і квітами сідаєш за стіл, з квітами іси яблука та груші, я кнігами свіжовипечений хліб змочаеш у мед і несеш до рота, навіть на спаса Килина не могла відцуратись од свого святага ставлення до цвіту І коли вона з ножем ходила попід вікнами від чорнобривців до жоржин, від руж до ккозятинських», то руки тримала так, немов уже облеклась і побоюється, щоб зовсім не попалити свої долоні. Любила вона кожну рослину всім своїм еством, і, здається, кожна рослина відповідала ій такою любов'ю. На кожному клаптику землі у неї щось родило, кожен клаптик землі цвів і плодоносив. Були в неї буряки нормов, які вона згодовувала свині, були буряки червоні, які різалися в борщ, а були й цукрові, котрі можна було спекти в гарячому вугіллі й эсти замість делікатесу. Сіяла баба квасолю кругленьку й невелику, білу; сіяла також рябеньку, од якої і суп і борщ здавалися немов веселіші, проте найбільше їй подобалась довгаста велика квасоля - ряба або ж попросту біла, яку було- Та стручка приемно вилущити, і в пригорщі потримати. Вирощувала Килина ранню редьку - червонобоку й веселобоку, За також і пізню чорну, схожу на чималий буряк. Не вилазила вона ніколи із своїх грядок, порпалася в часнику, в цибулі, в моркві, в огірках, у помідорах.​

Answer 1

Ответ:

У городі кожного крила росли кущі барвінку, який залишався зеленим у зиму і цвів весною. Баба не любила, коли зривали квіти або необережно видаляли частину рослин. Вона ставала дуже сердитою і не хотіла примиритися з цим. Любила кожну рослину на своєму городі і була щаслива, що кожен клаптик землі цвів і плодоносив. Вона мала буряки, свині, червоні буряки для борщу та цукрові буряки.

Объяснение:

Answer 2

На кожному крилі городу росли кущі барвінку, що зеленіли навіть взимку, і коли сніг танув, його зелене, жорстке листя з'являлося на поверхні. Зачарований барвінок розцвітає, немов небо вилило своє блакитне світло на землю, і його квіти виглядають як дитячі очі, повні довіри. Баба ніколи не терпіла, коли квіти рвали. Будь-яка квітка, будь то чорнобривці, рукі, калачики, настурції, лісові дзвоники чи ромен, заслуговувала на шану та повагу. Бабу дратувало, коли хтось необережно розбивав квіти картоплі, виривав цибулю зі стрілкою, що могла бути насінням, чи рвав усю стеблину кропу замість збирання листя. Це спричиняло її гнів, і вона ставала мрачною, зеленими присками в очах, нарікаючи на тих, хто мав камені замість сердець і жорстокі кігті замість пальців. Люди намагалися не торкатися баби, а якщо доводилося, то говорили з нею ніжними і вибачливими голосами, якими можна розтопити найтвердше серце. Навіть під час святкування Спаса, коли на столах квіти плелися між гілками просинці та покривали яблука, груші і хліб, баба не могла змінити своє ставлення до квітів. Коли вона виймала ніж і рухалася вздовж вікон, проходячи від чорнобривців до жоржин, від руж до козятинських квіток, вона ставала обережною, неначе вже мала на собі новий одяг і боялася пошкодити долоні. Вона кохала кожну росли