Question

Напишіть міні твір на тему «Наш спільний дім- Земля!»

Answer 1

Ответ:

Людина та Земля... Промовляю ці слова і відразу відчуваю, як щось гойкнуло у грудях Дуже болісно чомусь стає від того, що розумієш, наскільки люди занедбали Землю, віддали її на поталу усім можливим "шкідникам" — . атомним станціям, підступним нітратам, бездушним заводам... Куди не кинеш оком — скрізь бачиш занедбані поля, зруйновані хатини по селах, пересихаючі річки та навіть цілі моря. Усюди гинуть риба та тварини, зникають з лиця землі рослини, кудись щезає чисте повітря. І ллють на землю кислотні Дощі, і з'являються нові озонові дірки, і зростають чомусь дуже великі полуниці чи картопля. Наша планета наче натягла на себе страшну маску, в якій і сама себе почуває ніяково, та й нам від цього не дуже добре.

Невже ми й самі з часом перетворимося на якихось мутантів? Та здається, що вже процес пішов: десь усередині у нас б'ється не справжнє серце, а тільки, як казали раніше, "пламенний мотор". Ми перестаємо відчувати біль близьких людей, ми забуваємо про вдячність та доброту, нам байдуже до того, що відбувається поряд. Якщо вибухи, то й нехай, тільки би не на моєму подвір'ї, якщо голодно — лише б не мені... Невже принцип "Моя хата з краю" так втерся у розум людей, що вони перестали бачити те, що відбувається навкруги?

Що вже там казати про природу, про планету Земля. Жаль тільки, що ніхто не розуміє, а може, лише робить вигляд, що не розуміє, що мине кілька років, ну може, не років, а десятиріч, може, трохи більше, і наша планета просто загине. А разом з нею загине і людство — ми з вами, ті, кому зараз байдуже до всього, що не стосується конкретно його особистості. Так, існує зараз багато різноманітних спілок, партій, які намагаються відкрити очі людству на страшну загрозу, але чомусь більшість людей їх не чують. Адже так приємно носити справжнє хутро; так інтригуюче побувати на сафарі, вбивши одного-двох звіряток, ще й до того ж занесених до Червоної книги; так чудесно назбирати у лісі, який ще, слава тобі, Господи, поки що є, кілька рослинок, які тобі зовсім непотрібні, а природі це завадить невиправної шкоди, та ще й затоптати якісь квітки, потім себе виправдовуючи: ми ж їх зовсім не бачили...

Свої байдужість та нехлюйство ми виправдовуємо зайнятістю, короткозорістю та ще багатьма причинами, які зрозумілі лише нам, і аж ніяк не нашій природі. Ми починаємо тільки обурюватися, коли з кожним роком стає усе менше місць для відпочинку, бо забруднюються річки, озера та моря. Ось тоді й починає кипіти в нас пробуджена громадська совість — тепер ніде вже погойдатися на хвилях! Ми обурюємося, коли зникають місця для риболовлі, бо у знайому з дитинства річку місцевий завод вирішив злити увесь непотріб, чомусь зовсім забувши про очищувальні спорудження. Але ж самі усе частіше забуваємо загасити вогнище у лісі, через яке потім вигорає більшість зелених насаджень, виливаємо на себе усе більшу кількість дезодорантів, що з роками зменшують озоновий шар, смалимо, смалимо, смалимо, не звертаючи уваги на застереження: "Мінздрав попереджає...", і, мабуть, в останній раз, бо більше уже не буде когось з двох: або тебе, або нашої планети.

Наша планета стала подібною до якогось страшного монстра, який лякає інших — навколишні планети. Дуже скоро вона перестане здаватися з космосу блакитною, а перетвориться на сіру чи навіть чорну. Щезнуть взагалі річки, озера та моря, що дають нашій землю цілющу вологу, щезнуть ліси, галявини, щезне цілий світ, який ми називали своїм і про який — одночасно — намагалися забути, щоб не обтяжувати себе зайвими турботами. Скрізь буде безмежна пустеля, де неможливо буде знайти хоч крапельку води, хоч одне-однісіньке деревце, щоб опинитися в затишній прохолоді. Невже, невже ми це робимо власними руками, не думаючи про страшні наслідки?!

Люди, прокиньтеся, озирніться навкруги: наша планета гине! Вона кричить про це, бо хоче жити, щоб дарувати вам свою любов, своє тепло, свою воду, свій кисень... Почуйте її, відгукніться на її розпачливе благання, зробіть що-небудь! Будьте володарями своєї долі, справжніми продовжувачами свого роду! Перестаньте знищувати усе живе, бо тим самим ви власноруч знищуєте самих себе.

Будьте Людьми, щоб наша матінка Земля могла пишатися своїми дітьми, а не боротися проти них!

Я ЛЮБЛЮ ПРИРОДУ!

Объяснение:

Answer 2

Наш спільний дім - Земля!

Серед безкрайнього космічного простору вона виглядає як невеличка синя куля, обгорнута в тонку пелюстку атмосфери. Це наша рідна планета, наш дім, наша єдина спільна оселя - Земля.

Ми, люди, живемо на цій планеті разом з численними іншими видами живих істот. Мільйони років еволюції сформували різноманітні екосистеми, де кожен організм відіграє свою унікальну роль. Ліси, степи, океани, гори - це всі частини нашого спільного дому, які надають нам їжу, воду, повітря і простір для життя.

Але з часом ми, люди, стали все більше впливати на природу навколо нас. Нездоланна господарка, ми змінили ландшафти, забрали водні ресурси, знищили багато видів і порушили баланс природних процесів. Наша діяльність призвела до змін клімату, виснаження ресурсів та забруднення навколишнього середовища.

Сьогодні нам невідкладно потрібно піднести свої руки до примирення з нашим спільним домом. Ми відповідальні за те, що передаємо майбутнім поколінням. Збереження біорізноманіття, енергоефективність, використання відновлювальних джерел енергії - це лише кілька шляхів, які можуть вести до сталого розвитку.

Важливо розуміти, що ми всі пасажири одного корабля, який називається Земля. Наші дії впливають на всіх і кожного. Ми повинні діяти разом, об'єднати зусилля країн, науковців, громадян, щоб забезпечити довгострокову життєздатність нашого спільного дому.

Земля - це крихітна точка в безкрайньому Всесвіті, але для нас вона є єдиним місцем, де ми можемо жити, кохати, вдихати свіжий повітря і насолоджуватися красою природи. Давайте підтримувати один одного у зусиллях зберегти і захистити наш спільний дім - Землю.