Question

Чому руські князі не змогли ефективно протидіяти монгольській навалі​

Answer 1

Ответ:

За півтора століття безперестанних боїв Русі з половцями загроза зі Степу була істотно зменшена. Після походів на половців на початку XII ст. князів Святополка Ізяславича та Володимира Мономаха половці вже не становили серйозної загрози для Києва та інших основних центрів Русі. Виснажені постійним протистоянням з Руссю, половецькі загони входять далеко в межі держави здебільшого лише як союзники когось із князів. Наприкінці XII – на початку XIII ст. сутички з половцями відбуваються переважно на половецьких землях та на прикордонні, зі збільшенням кількості перемог Русі.

Однак у цей час далеко в Монголії зародилася нова, вкрай небезпечна орда. Набирала сили нова держава, створена талановитим полководцем монгольських племен Чингісханом. Основою монгольського війська були великі рухливі маси кінноти, доповнені запозиченими в Китаї найновішими технічними засобами для штурму міст. Монгольське військо зміцнювала жорстока дисципліна, яка передбачала смерть за найменше її порушення та цілковиту й безумовну єдиноначальність під час ведення війни. Тому монголи сильно вигравали в порівнянні з феодальними суспільствами Заходу і Сходу, де загони феодалів діяли майже виключно на засадах особистої лицарської звитяги, без належної дисципліни, часто без координації між різними відділами військ та іноді навіть із конкуренцією між ними.

Монголам вдалося або підкорити сусідні народи, або без війни поставити їх у залежність. Ліквідація конкурентів на північ від Китаю та включення їхніх загонів до монгольського війська перетворили монгольську державу на надпотужну військову силу.

Усі країни світу ділилися монголами на ті, що підкорені, і ті, що «повстають», – третього не дано. Така концепція цілковито не визнавала кордонів інших держав і закликала до світового панування. Монгольські кочовики, почавши з воєн за захоплення пасовиськ, швидко перейшли до дій, спрямованих на світове панування.

У 1215 р. монголи підкорили весь Північний Китай – територію з населенням у понад сто мільйонів осіб. У 1219 р. монголи вдерлися в Середню Азію, де до того існувала потужна держава Хорезм. У 1221 р. монгольська армія під керівництвом воєначальників Джебе і Субедея захопила столицю Хорезму Ургенч, вдерлася у Закавказзя й отримала наказ перейти через Кавказ. Монголи збиралися вдарити по тій частині половців, що мешкали в Причорноморських степах. Після першого розгрому половців половецькі князі привезли багаті дари руським князям, просячи допомоги. Руські князі остерігалися, що половці увіллються до монгольського війська, збільшивши його силу. Після княжої наради в Києві зять половецького хана Котяна Мстислав Мстиславич Удатний, тодішній галицький князь, переконав князів Київської і Чернігівської землі виступити разом проти «татар», як називали монголів на Русі. Самі себе вони називали монголами, тому в пізніші часи для них утвердилася штучна назва «монголо-татари».

Деякі знатні половці на знак подяки русинам за підтримку прийняли християнську віру. У похід вирушили переважно українські князівства та князівства, які зберігали залежність від Києва. Усього було сформовано три групи військ під проводом київського, чернігівського і галицького князів. Також з Дністрового Пониззя на допомогу військам прийшла флотилія галичан у кількості тисячі човнів. Суздальський князь Юрій Всеволодович в похід не виступив. Він вичікував, чим усе скінчиться. Крім того, володимиро-суздальські князі, хоча й походили з династії Рюриковичів, на той час уже давно приросли до своїх князівств і перестали вважати Київ і Русь своєю Батьківщиною.

Монголи повідомили князям Русі, що вони йдуть лише на половців, а не на Русь. Проте особливих підстав довіряти монголам русини не мали, оскільки знали про віроломне порушення ними договору з половцями. Уже було відомо, що саме таким підступом монголи розділили половців та кавказьких аланів, а після розгрому останніх рушили в похід і на половців.

Єдиного командування серед військ Русі не було. Мстислав Удатний наполягав переправитись через Дніпро і розбити монголів на лівому березі в степу, а Великий Київський князь Мстислав Романович пропонував дати бій супротивнику на Дніпрі, добре підготувавшись до оборони. Мстислав Святославич, князь чернігівський, займав вичікувальну позицію, не пристаючи на вимоги ані галичан, ані киян.

Объяснение:

Answer 2

Монгольська навала на Русь у 13 столітті (зокрема, під командуванням Чингісхана та його спадкоємців) була великою загрозою для руських князівств і призвела до ряду проблем та невдач. Декілька причин, що пояснюють слабкість руських князів перед монголами, включають:

1. Делегація влади в руських князівствах: Русь на той час була роздробленою на окремі князівства, які часто боролися одне проти одного. Відсутність єдиної централізованої влади і неможливість об'єднатися перед загрозою сприяла успіхам монгольських завоювань.

2. Відсутність єдиної стратегії: Князі вели власні боротьби та не могли прийти до консенсусу щодо спільної стратегії протидії монголам. Це послаблювало їхню позицію в зустрічі з єднаною і дисциплінованою монгольською армією.

3. Військова стратегія монголів: Монголи володіли відмінною військовою стратегією, що базувалася на маневреності, стрілецькому мистецтві та ефективному використанні коней. Руські князівства не мали досвіду у протистоянні такій тактиці.

4. Здатність до асиміляції: Монголи не тільки завдали військових поразок, але і вдало асимілювалися в культурних та адміністративних структурах підкорених територій. Вони зберігали місцеві традиції та керувалися принципами "дозвілля в справах національних", що надавало їм ширший соціальний легітимітет.

5. Здатність монголів психологічно впливати: Монголи використовували психологічний ефект страху, який вони сіяли в середовищі ворога. Стратегічно використовуючи терор, вони можливо змусили деяких князів підкоритися без справжнього бою.

Всі ці фактори разом робили руських князів мало здатними ефективно протистояти монгольській навалі. Монголи вдало зуміли використовувати слабкість та роздробленість руських земель для власної користі.