Question

Які засоби виразності використовували у німому кіно​

Answer 1

Ответ:

Специфічною особливістю німих фільмів є використання титрів (інтертитрів) — текстових вставок, які давали пояснення по сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували те, що відбувається для аудиторії. Титри з'явилися в кіно не відразу, і їхня функція з часом істотно змінювалася. Вони використовувалися як заголовки монтажних частин, як заміна звукової мови, як засіб викладу сюжету і зв'язування окремих сюжетних фрагментів і так далі. Спочатку фільми продавалися для прокату без вмонтованих титрів — прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати і вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри на іншу мову), на плівці у цьому випадку початок титру позначався косим хрестом із номером титру. На початку XX століття існували титрувальні майстерні, які виконували для прокатників виготовлення монтажних фрагментів з інтертитрами. З часом титри були осмислені як естетично важлива частина фільму, вони спеціально оформлялися й організовувалися з іншим матеріалом. Крім того, титри часто тонувалися кольором.

У процесі розширення художніх засобів німого кіно з'явилася також можливість створювати повнометражні фільми без інтертитрів; це було характерно насамперед для німецької «камерної драми», найбільш важливим прикладом якої є фільм Мурнау «Остання людина» (1924).

Образотворчі і художні можливості німого кіно були надзвичайно високі. Виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки і жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Крім того, кіносеанси на початку XX століття не були повністю беззвучні — зазвичай показ кіно мав музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер». Багато мелодій з репертуару таперів того часу дійшли і до нас.

Тим не менш, досить поширена помилка, що німі фільми були примітивні. Причиною розповсюдження цієї омани у середині XX століття називають те, що німі фільми часто тоді демонструвалися на підвищеній швидкості (наприклад, фільми, зняті із швидкістю 16 кадрів на секунду, показувалися на швидкості 24 кадри на секунду), і те, що більшість збережених німих фільмів виявилися у технічно поганому стані.

У студії «Гомон» вже починаючи з 1902 року безперервно експериментували у сфері створення звукового кіно. Проблема синхронізації зображення та голосу вирішувалася шляхом з'єднання на одній осі спочатку кінопроектора і фонографа, а потім грамофона. Цим же шляхом у своїх пошуках просувався Чарльз Урбан. Однак складність створених апаратів обмежувала сферу їхнього практичного застосування.

Звук став супроводжувати кінопокази лише в другій половині 1920-тих років, коли в США, Німеччині та СРСР були створені придатні для широкого використання системи звукового супроводу фільмів. Першим звуковим фільмом, що вийшов у широкий прокат, стала американська кінокартина «Співак джазу» (The Jazz Singer, 1927), однак переважаюче виробництво німих фільмів продовжувалося ще як мінімум рік, звукові фільми почали переважати на екранах США лише з 1929 року.

Объяснение: це загальні особлівості німого кіно, гадаю що ви зможете тут знайти потрібну інфу)

Answer 2

У німому кіно для виразності використовували різні засоби, оскільки актори не мали можливості висловлювати свої емоції і діалоги словесно. Ось деякі з основних засобів виразності у німому кіно:

1. Міміка обличчя: Актори використовували вирази свого обличчя, щоб передати свої емоції та думки персонажів. Вони змінювали вирази обличчя від радості до смутку, від страху до здивування, щоб комунікувати з глядачами.

2. Жести та рухи: Актори використовували жести та рухи рук, ніг і тіла, щоб передати поведінку та ставлення свого персонажа до подій на екрані. Це включало в себе такі речі, як простеження за руками, жестами обличчя, покладанням рук на серце тощо.

3. Експресивний макіяж: В макіяжі акторів використовували яскраві кольори, контуринг та інші елементи, щоб підкреслити емоції та виразність обличчя. Наприклад, темні обриси очей та губ можуть підсилити вираз смутку або тривоги.

4. Костюми та реквізит: Одяг і аксесуари також були важливими для передачі персонажами свого характеру і настрою. Вони могли вказувати на соціальний статус, професію або емоційний стан персонажа.

5. Музика та звуковий супровід: Музика і звуковий супровід в німому кіно відігравали важливу роль у створенні настрою і підсиленні емоційної інтенсивності сцен. Музика може бути використана для створення напруження, смутку, радості тощо.

6. Монтаж: Монтажні техніки, такі як вибір кутів зйомки, темп монтажу і зміна планів, також використовувалися для підсилення виразності і розкриття сюжету.

Завдяки цим інструментам режисери німого кіно змогли передати багато емоцій та повідомити глядачам історії, навіть без використання слів.