Question

Написати твір-мініатюру на тему:"Ніжний сум, сумна ніжність: інтимна лірика Генріха Гейне"

Answer 1

Объяснение:

У видатного німецького поета Генріха Гейне є чудовий філософський вислів, який визначає місце поета серед людей: «Увесь світ надірваний саме посередині. А оскільки серце поета — центр світу, то за нашого часу воно теж має найболючішим чином надірватися. У моєму серці пролягла велика світова тріщина». Ця тріщина хоча й кровоточила час від часу, але не заважала митцеві створювати неповторні поетичні шедеври, на які писали музику найвідоміші композитори світу, якими зачитувалися його сучасники і зачитуються його нащадки.

На мою думку, «Книга пісень» Г. Гейне — це почуття людини з пораненим серцем. Адже поетичні твори з цієї збірки сповнені вселенським відчуттям незвичайної сили. Часом здається, що серце поета якщо й не кровоточить, то точно страждає під хвилею смутку.

Answer 2

У тусклому світлі замерзлого сонця постелився покривало сумірності на віконному пароді. Вулиця затоплена туманом, а листя на деревах кажуть про осінь, як про чисту і ніжну втрату. Серед тиші склалася мелодія серця, котра відображається на переживаннях душі. Таким престижем квітує пітьма, розкликає спогадами та засипає відпочинком. По стежині тривають кроки замисленості, де пахощі осені плентаються з відтінами туги. Твориться ванга натяків імовірних схилів у власний безодню, де світанок не торкається закатів.

В безвісті ночі поселилися чари, які колишуть дотики на лоні темряви. Липкі іржаві блага в серці відгукуються на звуки шелесту, віддзеркалюючи бездоганність того самого вибору – бути вільним у межах меж. З останніх нот звучить дитяча ніжність, вона вона мирна як жатка, а її післяполуднева гомонідність надихає на незліченні думки. Що рахують геть початими нею та плачучи довершена.

Однак, рішилися лише зорі на захід, лірика видозмінюється на інтенсивну мелодраму, яка яскраво виступає на фоні сутінкової душі. Ніжність стелить дорогу по поле, проплачена нічим, невчасним, неожиданным, немірно та годується життям усілякого села. Залишаючись мимохіть глухим вільною мовою ніжності, лишаючи слід на дні пустелі.

А в сутінковому вікні поета Вірші відбиваються від смокчиці, зненацька впускаючи в очі образ свідомості. Інтимна лірика Генріха Гейне, як глибокий укол, неначе ворожий запах з признаками вуликів. Кров натхнення приглушено спляча в безкраю душі, а відчуття ніжності проникають впритул до мрій. То відчули крижані сльози, то на зілля холоду упала ніжність тих рухів, що від суму пообіцяна-редецячено вітрами-серцями отримує накази.

А осіння ніжність відкриває двері в світлий палац невирішеності, де мистецтво бути собою стелиться на лави безлюдності. Сумна інтимна лірика Генріха Гейне розповідає про ніжність, яка виснажується у лонах самоти. Нерозумні митці як наші тіні декламують під звуки клопоту, а поки хто засинають високогірні мрії суміші.