Question

Придумать рассказ об одном из волшебных слов

Answer 1

Маленький дідусь із довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.

— Посуньтесь, — сказав йому Павлик і присів на край.

Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, сказав:

— З тобою щось трапилось?

— Ну й добре! А вам хіба що? — покосився на нього Павлик.

— Мені-то нічого. А ось ти зараз кричав, плакав, сварився з кимсь.

— Ще б пак! — сердито буркнув хлопчик. — Я скоро зовсім утечу з дому.

— Втечеш?

— Утечу! Із-за однієї Оленки втечу. — Павлик стиснув кулаки. — Я зараз її мало не

відлупцював. — Жодної фарби не дає! А у самої скільки!

— Не дає? Ну, та через це втікати не варто.

— Не лише через це. Бабуся за одну моркву з кухні мене прогнала. Просто ганчіркою,

ганчіркою.

Павлик засопів від образи.

— Дурниці! — сказав дідусь. — Один насвариться, другий пожаліє.

— Ніхто мене не жаліє! — крикнув Павлик. — Брат на човні йде кататися, а мене не

бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!»

Павлик стукнув кулаком по лавці і раптом замовк.

— Що ж не бере тебе брат?

— А чого це ви все питаєте?

Дідусь розгладив бороду.

— Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово.

Павлик відкрив рота.

— Я скажу тобі це слово. Але пам’ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись

прямо в очі тому, з ким розмовляєш. Запам’ятай: тихим голосом, дивлячись прямо в очі.

— А яке слово?

Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. М’яка борода його торкнулася Пав-

ликової щоки. Він прошепотів щось і голосно додав:

— Це чарівне слово! Але не забудь, як треба говорити його.

— Я спробую, — посміхнувся Павлик. — Я зараз спробую.

Він схопився і побіг додому.

 

2.

Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби — зелені, сині, червоні — лежали перед

нею. Побачивши Павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу і накрила рукою.

«Обдурив дідусь! — з досадою подумав хлопчик. — Хіба така зрозуміє чарівне слово!»

Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра оглянулась. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик сказав:

— Оленко, дай мені одну фарбу. Будь ласка.

Оленка широко розкрила очі. Пальці її розтулились і, знімаючи руку зі столу, вона

збентежено промуркотіла:

— Яку тобі?

— Мені синю, — боязко сказав Павлик. Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив

з нею по кімнаті і віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.

— Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?

Павлик відчинив двері на кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки.

Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне зморшкувате лице, подивився в очі і прошепотів:

— Дай мені шматочок пиріжка, будь ласка.

Бабуся випрямилася. Чарівне слово так і засяяло в кожній зморшці, в очах, в усмішці.

— Гаряченького. Гаряченького захотів, голубе мій! — промовляла вона, вибираючи

найкращого, рум’яного пиріжка.

Павлик підстрибнув на радощах і розцілував її в обидві щоки.

«Чарівник! Чарівник!» — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.

За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова.

Коли брат сказав, що поїде кататись на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо

попросив:

— Візьми мене, будь ласка.

За столом відразу всі замовкли. Брат звів брови і посміхнувся.

— Візьми його, — раптом сказала сестра. — Що тобі, важко?

— Та чому б і не взять? — усміхнулася бабуся. — Звичайно, візьми.

— Будь ласка, — повторив Павлик.

Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому волосся.

— Ой ти мандрівник! Ну, гаразд, збирайся!

«Допомогло! Знову допомогло!»

Павлик вскочив з-за столу і побіг на вулицю.

Та у сквері дідуся вже не було.

Лавка була порожня, і тільки на піску лишились накреслені парасолькою незрозумілі знаки.

Answer 2

Конечно, давайте создадим рассказ о волшебном слове. В этом рассказе будет главный герой, который случайно обнаруживает загадочное слово, способное изменить реальность.

---

Название: "Слово, что меняет мир"

Главный герой нашей истории - обычный студент по имени Александр. Он вел активную жизнь, но всегда мечтал о чем-то необычном. Однажды, просматривая старые книги в библиотеке, он наткнулся на древнюю книгу с пустой страницей. Подумав, что это всего лишь старая книга без содержания, он продолжил перелистывать страницы. Но внезапно ему на глаза попалось странное слово, написанное в самом центре страницы.

Слово было незнакомым и магическим - "Элларион". Александр прочел его вслух, и в мгновение оказался в другом мире. Перед ним разверзлась волшебная страна, полная удивительных существ и чудес. Каждое его произнесение этого слова приводило к чудесным изменениям вокруг.

Александр понял, что "Элларион" - это слово творения и изменения. Он стал исследовать свои новые возможности, превращая сухие луга в цветущие сады, а обычные камни - в блестящие драгоценности. Он общался с волшебными существами и научился использовать свое слово для блага.

Однако, как это часто бывает в историях о волшебстве, силы такого слова привлекли внимание злого колдуна. Колдун решил украсть у Александра его волшебное слово, чтобы подчинить мир своей воле. Началась эпическая битва между добром и злом.

С помощью своего доброго сердца и мудрости, Александр смог победить злого колдуна и сохранить волшебное слово "Элларион" для блага мира. В конце концов, он решил вернуться в свой мир, но теперь с собой он взял с собой частичку волшебства, которое помогло ему стать настоящим волшебником в своей реальной жизни.

Так завершилась история Александра и волшебного слова "Элларион", оставив нам урок о том, что сила волшебства может пробудиться в самых обыденных вещах, и важно использовать ее для добрых целей.