Question

Написати твір оповідання Олександра Довженка ніч перед боєм і наша дійсність

Answer 1

— Ого!.. А что рыбы поглушит в речках!.. — послышался голос Савки.
— Теперь поглушит, — сказал Платон. — Позапрошлую зиму подохла от задухи, а теперь немцы гранатами высадят дотла. Опустеют теперь и речки и все на свете. Приехали.
Челн мягко уткнулся в речной песок. Я вышел на берег совершенно опустошенный и вместе с тем какой-то совсем иной, новый. Как будто я утопил в Десне и свою печаль, и тоску, и отчаяние отступления. Я оглянулся. За Десною горело. И красное зарево пожара как-то по-новому осветило мою душу. Нестерпимый огонь прожег меня насквозь. На мгновение мне показалось, что, кинься я сейчас назад в Десну, и вода б расступилась передо мной. Этого, хлопцы, я никогда не забуду. Мы стали прощаться с дедами, спеша в кусты.
— Постойте трохи, — сказал Платон, опершись на весло.
— Так что ж прикажете передать герману? Как встречать его, как в глаза смотреть?
— Передайте, что мы еще вернемся. Не дрейфьте, дед, вернемся, — попробовал подбодрить деда Троянда.
Дед посмотрел мимо планшеток Троянды и легонько сплюнул.
— По-дай го-го-го-го! Ого-го-го! — донеслось с того берега.
— Прощайте, спасибо, — тихо говорили мои спутники, уходя в лозы.
— Идите себе, — равнодушно сказал дед Савка. Платон молчал.
Мы ушли в лозы. Я шел последним и думал про деда Платона. Спасибо ему, думал я, что не пожалел нас, не окропил нашу дорогу слезами, что высек из моего сердца огонь в ночи... Отчего ж ты, правда, так горька и солена подчас, думал я и остановился. Потом я побежал назад, к Десне.
Я должен был что-то сказать на прощанье деду Платону. Я выбежал на берег.
Платон стоял у самой воды с веслом, как пророк, неподвижный, и, очевидно, глядел нам вслед.
— Прощайте, диду. Простите нас, что не уберегли вашу старость, — сказал я, задыхаясь. — Мы вас, диду, никогда...
— Иди, не крутись перед очами, — сказал Платон, даже не взглянув на меня.
По сухому, темному его лицу текли слезы и падали в Десну.
Вот, друзья мои, и все. Вот и весь секрет мой, — сказал капитан Колодуб и зажег трубку.
Все в землянке вздохнули.
— Сейчас я Герой Советского Союза. Много я уничтожил врага, что и говорить. Много пострелял в наступлении и гусеницами подавил немало. Бывало, поверите, тошнило от хруста немецких костей. И сам попадал не раз в переплет. Но где б я ни был, как бы ни бушевали вокруг меня вражьи ветры, им никогда уж не погасить того огня, что зажег во мне когда-то в челне дед Платон... Что наша жизнь? Что наша кровь, когда страдает вся наша земля, весь народ? — голос капитана зазвучал, как боевой сигнал.
— Я, хлопцы, в бою сторукий, помноженный на стократ гнева и ненависти! Так.
Капитан Колодуб усмехнулся.
— А все-таки ничего в жизни я бы так не хотел, как после войны поехать на Десну к деду Платону...
— И сказать ему, что он ошибался, товарищ Герой Советского Союза. Добрый вечер! Ну, как? — раздался у дверей бравый голос Бориса Троянды, что уж с полчаса как зашел в землянку.
— И поклониться деду Платону в ноги за науку, — сказал капитан, словно не слыша вошедшего.
Стало тихо. Никто не двигался, словно все танкисты мыслями были еще на Десне.
— Нет, товарищ капитан, не поклонитесь вы деду Платону, — вздохнул молодой танкист.
Все оглянулись. Это был Иван Дробот. Он стоял в дальнем углу землянки. Он был как-то особенно взволнован рассказом.
— Деда Платона, товарищ капитан, уже нет в живых, — сказал Дробот. — Как только вы ушли с лозы, сразу подбежали немцы. Долго били они деда за перевоз, хотели было расстрелять, а потом прибыл приказ им немедленно переправиться на другой берег. Ну, повезли. Насело их полным-полно. Выплыли на середину Десны, тогда дед Платон и говорит: «Савка, прости меня! — Бог простит. В другой раз! — Бог простит. В третий раз! — Бог простит. — Прости и ты меня, Платон! — сказал дед Савка. — Бог простит. В другой раз! — Бог простит. В третий раз! — Бог простит!» Да за третьим разом как подняли они весла, да как бросились сразу на правый борт, так и перевернули челны. Все потонуло: и пулеметы, и немцы, и деды. Один только я выплыл на наш берег.
— А кто ж ты такой? — тихо спросил капитан Колодуб.
— Я внук деда Савки. Я сидел на втором весле.
— Встать! — скомандовал Колодуб.
Все встали. Долгую минуту стояла молча семья бойцов.
Капитан был бледен и торжественен. Он стоял с закрытыми глазами. Потом он опустился на одно колено, и все последовали за его движением.
— Готовы к бою? — спросил Колодуб и вырос перед бойцами, как дед Платон на Десне.
— Готовы на любой огонь!

Answer 2

Олександр Довженко був видатним українським письменником і кінорежисером, відомим своїми творами, що відображали життя селянської України. Одним з його найвідоміших творів є повість "Ніч перед боєм", яка розповідає про непросту дійсність, яку переживають герої перед важкою війною.

Ніч перед боєм - це час, коли напруження та очікування досягають свого розпалу. У цьому оповіданні Довженко зображує глибоку психологічну внутрішню боротьбу героїв, які знаходяться на межі життя і смерті.

Головний герой оповідання - молодий селянин, який мріє про мирне життя і любов. Він стикається зі своїми внутрішніми демонами, які підступно нападають на його розум і серце. Він споглядає навколишній світ, який здається йому безнадійним і неврожайним. Поряд з цим, герой також зіткнувся зі смертю своїх близьких людей, що спричинило в ньому глибоку скорботу та втому від війни.

У ніч перед боєм, герой оповідання виходить на нічну прогулянку по своєму рідному селу. Він спостерігає за темним небом, яке відбиває його внутрішні стани. Він бачить, як зорі та місяць відбивають його тривоги та надії. В цій нічній темряві герой знаходить спокій, він відчуває себе частиною великого космічного порядку.

Однак, ця ніч перед боєм також приносить йому втрату і розчарування. Він зустрічає інших селян, які також страждають від війни, і разом вони діляться своїми спогадами та болем. Ці розмови розкривають глибокі проблеми і суперечності українського суспільства того часу.

Оповідання "Ніч перед боєм" Довженка створює скрупульозний портрет українського селянства, його мрій, надій і розчарувань. Він показує, як війна впливає на життя звичайних людей і як вони намагаються знайти світло в цій темряві.

Ніч перед боєм - це не просто історія про війну. Це оповідання про любов, надію і віру в майбутнє. Це твір, який захоплює своєю силою і емоційним змістом. Довженко майстерно втілює свої думки та почуття через живописне описування природи, внутрішніх монологів героїв і використання символів.

Відповідаючи на ваше запитання, оповідання "Ніч перед боєм" Олександра Довженка є важливим твором, який допомагає нам зрозуміти нашу дійсність та показує, як важливо залишатися людьми навіть в найскладніші часи. Це твір, який залишає великий слід у серцях читачів, нагадуючи нам про наші глибокі почуття та нашу незламну волю до життя.