Question

ДАЮ ЛУЧШИЙ ОТВЕТ Скласти коментар до вірша Рільке "Орфей,Еврідіка,Гермес":Була це душ копальня дивовижна,-у ній, як жили тихих срібних руд,тяглись вони крізь тьму. Поміж коріннямструміла кров, що до людей пливла;тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.Ото й увесь багрянець.Там булиурвисті скелі, і ліси безлюдні,і зведені над пусткою мости,і той сліпий, великий, сірий став,що над своїм глибоким дном повиснув,як небо дощове над краєвидом.І поміж піль, полога і сумирна,виднілася бліда стяга? дороги,простелена, мов довге полотно.Дорогою цією йшли вони:Попереду ішов стрункий мужчинав киреї голубій; він нетерплячеі мовчазливо в далечінь вдивлявся,і крок його жадібно жер дорогувеликими шматками; в нього рукизвисали з-під киреї тяжко й хмурно,немов забули вже про легкість ліри,яка отак була вросла в лівицю,як віть троянди у гілки оливи.Чуття у ньому начебто двоїлись,бо мчався зір, неначе пес, вперед,вертався, і спинявся, і чекавна повороті ближчому дороги,-а нюх і слух позаду залишались.Йому здавалось іноді, що вінвчуває кроки кожного з двох інших,які за ним узвозом вгору йшли.Проте це тільки крок його лунаві вітер ззаду торгав за кирею.Та він собі казав: "Вони ідуть",казав це гучно й до луни вслухався.Вони ідуть, але страшенно тихообоє ходять. От якби посміввін обернутись (але обертатисьбуло йому заказано при ділі,яке він майже довершив),— тодіпобачив би, що йдуть обидва тихі:це бог мандрівок і доручень дальніхдорожній шлик над світлими очима,вперед простерта палиця струнка,маленькі крила, що об ступні б'ють,і звірена його руці — вона.Така кохана,— то її ця ліраоплакала за плакальниць усіх,аж світ на плач суцільний обернувся,де знову все було: і ліс, і діл,і шлях, і поле, і ріка, і звір;але й в плачливому отому світітак само, як над іншою землею,і сонце йшло, й зоріло тихе небо,плачливе небо в скривлених зірках,-така Кохана.Тепер вона ступає поруч бога,хоч довгий саван заважає йти,невпевнена, і ніжна, і терпляча.Вона неначе стала при надії,не думала й про мужа, що простуєпопереду, не думала й про шлях,що приведе її назад в життя.Вона в собі вся скупчилась, посмертямнаповнена по вінця.Як плід вбирає солодощі й тьму,вона ввібрала в себе смерть велику,таку нову, що й не збагнути їй.В дівочості новітній, неторка?ннійвона вже існувала; стать їїбула, немов надвечір юна квітка,і так одвикли від звичаїв шлюбниху неї руки, що й самого богабезкрайно лагідний напутній дотикїї вражав, немов надмірна близькість.Вона уже — не та білява жінка,оспівана колись в піснях поета,вона уже — не пахощі й не острівширокої постелі, бо ужевона не власність жодного мужчини.Її розв'язано, мов довгі коси,і віддано, мов пробуялу зливу,й поділено, немов запас стокротний.Вона — вже корінь,і коли наразїї спинив і з розпачем промовивдо неї бог: "А він таки оглянувсь",-безтямно й тихо запитала: "Хто?"А там здаля, при виході у світло,стояв хтось темний, що його обличчяне розпізнати. Він стояв і бачив,як на стезі дороги польовоїпечальнозорий бог і посланецьбезмовно обернувся, щоб ітиза постаттю, яка назад верталась,хоч довгий саван заважав іти,невпевнена, і ніжна, і терпляча.​

Answer 1

Ответ: коментар до вірша Рільке "Орфей, Еврідіка, Гермес

Объяснение:

Цей вірш Райнера Марії Рільке "Орфей, Еврідіка, Гермес" є одним з його найвідоміших віршів, написаних у формі монологу. Він описує міфологічних персонажів Орфея, Еврідіки та Гермеса, а також їхню подорож до Аїда, бога підземного світу.

Вірш наповнений символікою та метафорами, що створюють атмосферу та емоційність. Він описує загадковість підземного світу, де тіні живих бродять серед темряви та сяючої крові. Крізь поезію Рільке передає важливість музики та мистецтва як засобу, який здатен допомогти людині знаходити свій шлях у житті, виражаючи тим самим глибоке почуття.

Вірш є глибоким філософським роздумом про життя, смерть та кохання, де кохання є тим, що веде Орфея до підземного світу, де він втрачає свою кохану, але й одночасно ця сама кохана є його посередником у відчайдушному зусиллі повернутись до світу живих.

У цьому вірші Рільке використовує ритмічну структуру та багатий образний мовний арсенал, щоб передати міфологічну історію з глибокими емоційними переживаннями. Він створює глибоку емоційну зв'язок між персонажами та читачем, що робить цей вірш вічним шедевром світової літератури.

Answer 2

Comment on the poem "Orpheus, Eurydice, Hermes" by Rilke

The poem "Orpheus, Eurydice, Hermes" by Rainer Maria Rilke is a complex and evocative piece of literature. It explores themes of love, loss, and the journey of the soul. The poem is rich in imagery and symbolism, creating a vivid and emotional experience for the reader.

The poem begins by describing a wondrous underground mine, where quiet silver ores stretch through the darkness. The imagery suggests a mystical and otherworldly setting [[1]]. The poet then introduces various elements of nature, such as rocky cliffs, deserted forests, and a gray, blind lake. These natural elements contribute to the overall atmosphere of the poem and create a sense of desolation and mystery [[1]].

The central characters in the poem are Orpheus, Eurydice, and Hermes. Orpheus is depicted as a slender man with a blue helmet, eagerly and silently gazing into the distance. He carries a heavy axe, and his hands hang heavily from beneath his helmet, as if he has forgotten the lightness of his lyre [[1]]. Eurydice is described as a beloved figure, whose lyre has mourned for all mourners, turning the world into a place of constant lamentation. She walks beside Orpheus, wrapped in a long shroud, uncertain, delicate, and patient [[1]]. Hermes, the messenger of the gods, is also present, leading the way and waiting for the others to catch up. He carries a slender staff, small wings that beat against his ankles, and a wild hand [[1]].

The poem explores the dynamics between these characters and their journey. Orpheus is depicted as being torn between the desire to move forward and the longing to look back. He senses the presence of Eurydice and Hermes behind him, but he is forbidden to turn around and see them. The wind behind him plays with his axe, creating the illusion of footsteps, and he occasionally feels the urge to turn and look, but he resists [[1]].

Eurydice, on the other hand, is described as being fully present and focused on the journey. She has let go of her past life and is filled with a new kind of death that is incomprehensible. She is depicted as a root, absorbing both sweetness and darkness, and she has become detached from the expectations and customs of marriage [[1]].

Hermes, as the guide and messenger, leads the way and waits for the others to catch up. He is a silent and melancholic figure, who turns back when Orpheus looks at him. His presence adds to the sense of mystery and the journey's significance [[1]].

Overall, Rilke's poem "Orpheus, Eurydice, Hermes" is a profound exploration of love, loss, and the human experience. Through vivid imagery and symbolic language, the poem invites readers to contemplate the complexities of life, death, and the longing for connection.