Question

Твір на тему вчення Григорія Сковороди про самопізнання та «сродну працю». Даю 100 балів.

Answer 1

Складовою частиною нашого історичного часу - часу загальносоціальної кризи цивілізації - є ускладнення всіх форм людського буття. Науково-технічний прогрес, комп’ютерна революція перебудовують свідомість людини, змінюючи її мислення і ставлення до вічних духовних цінностей: добра, любові, свободи, справедливості, совісті, солідарності і єднанню народів. Переважаючі в суспільстві речові стосунки, їх перетворення на визначальний чинник буття людей, а також несродна праця, поширення "масової культури", в широких масштабах руйнують систему цілісного світосприйняття і світобачення людини. Відбувається складна зміна життєвих настанов, переконань і цінностей.

Тому проблема самопізнання сьогодні надзвичайно актуалізується усім ходом соціально-економічних, політичних, психологічних, антропологічних, загальнокультурних і цивілізаційних змін, які мають місце в житті сучасного соціуму.

Антропоцентризм побутував в світобаченні Києво-Могилянської академії в першій половині XVIII століття, а в теорії Г.Сковороди він знайшов своє поглиблення, розширення й повен вияв. Основною проблемою світобачення Г.Сковороди була проблема людини, її щастя та шляхів досягнення цього щастя. Основною тенденцією творчості філософа та особистого життя були рефлексії над людиною, зокрема релігійною, та її душею, що проходять лейтмотивом крізь увесь його доробок. Проте людиноцентризм філософії Г.Сковороди не є остаточно розв’язаною проблемою у сковородинознавстві, а світ нашого філософа - це комплексна, складна проблема, розв’язання якої вимагає наполегливої та копіткої праці [15, с.104]. Найбільшу увагу в своїх трактатах, проповідях, діалогах, байках і поезіях Г.Сковорода приділяє самопізнанню людиною самої себе. Саме через призму реалізації висунутого ще за античних часів принципу "Пізнай самого себе" філософ розглядає проблему смисложиттєвих законів людини. Самопізнання як осмислення вищого закону історичного за самою своєю суттю буття людини Г.Сковорода трактує в найзагальнішому плані, як осмислення людиною єдності себе, мікрокосму, з макрокосмом. Тобто осягнення себе, людини як істоти особливого роду, яка на відміну від усіх інших істот, духовно пов’язана з Богом. І ця духовність подається ним як краплина, в якій фокусується та віддзеркалюється макрокосм природи й суспільства [4, с.48]. Отже, для Сковороди пізнання самого себе - це, перш за все, християнське випробування, здійснивши яке людина може збагнути своє покликання. Філософ розумів самопізнання в релігійному сенсі. Через нього, на думку Сковороди, можна пізнати Бога та досягти реального містичного злиття з ним. Взагалі, мислитель вважав самопізнання, самовдосконалення та виконування обов’язку метою життя людини в цьому світі.

Концепція самопізнання Г. Сковороди бере свій початок з філософсько-психологічної традиції західноєвропейської духовної культури (в тому числі й з вчення Сократа) і греко-візантійської (у тому числі й від доробку гностиків). Саме з античної філософії та духовної культури і була вона сприйнята нашою вітчизняною культурою в її позитивно-еволюційному змісті, у високих цілях і цінностях. У Г. Сковороди ідея самопізнання є центром усіх його світоглядних зацікавлень і практичною метою усього життєвого шляху.

Ідеї самопізнання Г. Сковорода відводив особливе місце у власних філософських роздумах, духовних бесідах і педагогічній практиці. Перша виступає у філософа неодмінною умовою істинного шляху пізнання. Проблема самопізнання знаходить своє відображення в його трактатах "Нарцис", "Асхань", в багатьох листах, байках і духовних співах.

Сенс життя у філософії українського філософа виявляється в самопізнанні і самовдосконаленні, в розкритті людиною самої себе. Звичайно, ця самореалізація людини припускає повернення до глибоких основ її буття. У поверненні людини до самої себе і розкривається стратегія людського життя, її внутрішній світ. Саме тут і виникають "сердечна веселість", "сердечна радість" і "душевна потужність". Це і є основа для глибоко вивіреної внутрішньої рівноваги і спокою, одухотворення душі, спрямованої думки, розвитку люблячого серця.

Сенс життя і життєве призначення людини - перейти від зовнішнього, неістинного до внутрішнього - істинного. І ця справа не може належати до якоїсь частини людського пізнання, бо вона є справою усього життєвого шляху. У людини розплющуються очі, з "сліпого" він стає таким, що "бачить". Звичайно, "сліпота" людини проявляється стосовно вищих цінностей. Вона не бачить величі храму, світу в цілому. Той, що "бачить" пропонує "сліпому": "Піди додому і вирий зіниці твої, поховані в міху твоєму. Принеси їх сюди. Тоді оновитися тобі храм цей і відчуєш блаженство, сповнишся насолодою"

Answer 2

Григорій Сковорода був видатним українським філософом та письменником XVIII століття. Однією з ключових тем, якими займався Сковорода, було питання процесу самопізнання та сутності «сродну праці».

За словами Сковороди, самопізнання - це найважливіший елемент духовного розвитку людини. Він вважав, що велике значення має не лише зовнішня освіта та набуті знання, але й внутрішнє пізнання самого себе. Людина повинна розуміти свої можливості, межі, сили та слабкості, а також шукати реальне значення свого життя. Це внутрішнє самопізнання можна досягти шляхом ретельного аналізу своїх дій, думок та почуттів.

Процес самопізнання, за Григорієм Сковородою, є неможливим без «сродну праці». Він вважав, що робота глибокої думки, аналізу та пошуку глибинних значень є невід'ємною частиною самопізнання. Людина, яка бажає зрозуміти саму себе, повинна присвятити велику кількість часу на пошук істини та глибинного розуміння. Сковорода вважав, що ця «сродну праця» - це не просто фізична праця, але передусім робота розуму та моралі, де людина змушена суворо аналізувати свої вчинки та мотиви.

За поглядами Сковороди, самопізнання є ключем до духовного зростання та єдиним способом досягнення внутрішньої гармонії. Тільки знаючи себе, людина здатна бути щасливою, мудрою та задоволеною своїм життям.

Отже, вчення Григорія Сковороди про самопізнання та «сродну працю» вказує на необхідність глибокого внутрішнього аналізу та розуміння самого себе. Людина повинна бути готовою віддати багато часу та зусиль, щоб досягти внутрішньої гармонії та розуміння важливого життєвого сенсу. Його вчення нагадує нам про важливість саморозвитку, самовдосконалення та вдосконалення свого серця і розуму для досягнення спокою та злагоди.