Question

Скласти діалог Мої враження від роману Загребельного "Диво"

Answer 1

Ответ:Близько тисячі років на кручах біля Дніпра у стародавньому місті Києві підноситься величний Софійський собор. Древню священну споруду не могли знищити завойовники; вона протистояла злу на цій землі, вона осявала своїм духовним світлом життя наших предків, осяює наше життя, буде світити нашим нащадкам є щось містичне, таємниче, незбагненне у цьому нерозривному в часі духовному світлі.

Не дивно тому, що образ Софії Київської надихав митців – поетів, художників, письменників – на створення нових шедеврів – для собору, про собор. Одним

з таких шедеврів є роман П.Загребельного «Диво». Диво – це і є Софійський собор, що, за словами пресвітера Іларіона, перевершив красою усі споруди тогочасного християнського світу. Софія – те, що об’єднує навколо себе покоління за поколінням.

Ми можемо прослідкувати цей процес Сивоок – Гордій Отава – його син. Перший створив Софію, другий – захистив її фрески ціною свого життя в страшний час гітлерівської навали, а син Гордія, Борис, продовжує діло батька. Софія («мудрість» – із грецької!) зконденсовує у собі всю мудрість поколінь, послання наших предків нашим нащадкам і нам.

А піднявся цей собор на

слов’янській землі, що не знала досі кам’яних споруд, як рожеве диво «небаченої величі й краси, храм, який за своїм внутрішнім убранством, своєю пишнотою і барвистістю не мав рівних у цілому світі». Успадковуючи кращі народні традиції мистецтва, архітектури, Сивоокові вдалося створити шедевр, у якому гармонійно поєдналися дві культури: язичницька та християнська.

Тому й стояв Софійський собор – рожевим кам’яним дивом серед білих снігів, бо споруджуввав він руками народу і для народу. Цей храм вже з першого дня існування мало хто вважав за житло для бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі. Дуже важлива проблема відносин митця і його творіння.

Ще тільки приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумував щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. Цю церкву, як символ краси рідної Вітчизни, а не пристанище бога, митець вимірював усе життя. І всього себе він віддав собору. В Оранті він відтворює і образ матері, і сполохані очі Ісси, її болісно-нерозмірену постать, що летить до загибелі.

Сивоок своїм творінням хотів прикрасити землю, хотів, щоб вона стала своєю писанкою на весь світ. І це йому вдалося. Увібрати розмаїття світу, щоб потім спливти ним у фарбах, – це і є та формула тайни художника, яку відкрив Павло Загребельний у своєму романі.

Письменник прагнув осмислити сам й донести до штанів у романі «Диво», що ж лишає прийдешнім поколінням історія, проходячи через частоколи століть і так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе сьогодні, ставши духовним скарбом сучасника. І, безумовно, саме Софія Київська є тим незвичайним дивом, що «ніколи не кінчається і не переводиться».

Объяснение:

Answer 2

• Оля: Привіт, Мар'яно! Ти вже прочитала роман "Диво" Олександра Загребельного?
• Мар'яна: Привіт, Оле! Так, я вже закінчила його нещодавно. Що ти про нього думаєш?
• Оля: Він мене просто вразив! Спочатку він здавався таким звичайним романом, але потім відчуття відповідальності перед минулим та перед майбутнім героїв стали для мене дуже потужними.
• Мар'яна: Справді, я теж відчула цей підтекст. Спосіб, яким автор поєднує історію різних поколінь, вразив мене своєю глибиною.
• Оля: Ага, і це також те, як Загребельний розкриває тему національної ідентичності і самотності через призму сімейних долень.
• Мар'яна: Так, звісно. Як для мене, відношення головних героїв до минулого допомогли мені зрозуміти їхні рішення та почуття.
• Оля: І ще мені сподобалася мовна гра в романі. Деякі діалоги між героями мали таку глибоку семантику, що це додавало ще більше колориту та значущості тексту.
• Мар'яна: Справді, це було цікаво спостерігати, як автор використовує мовні засоби для підсилення емоційної насиченості сцен.
• Оля: Ну і, звісно ж, не можна не зауважити вишуканий стиль письма Загребельного. Він здатен передати найскладніші почуття і думки так, ніби ми самі переживаємо їх.
• Мар'яна: Абсолютно згодна. Які твої улюблені моменти в романі?
• Оля: Мені сподобалася сцена, де головний герой зустрічає свою бабусю й вони розмовляють про їхні родинні коріння. Це було таке рухливе й водночас проникливе місце.
• Мар'яна: А мені запам'яталася сцена з мрією головного героя про щасливу майбутню сім'ю, яка змушує нас подумати про цінність родинного тепла та підтримки.
• Оля: Дійсно, роман "Диво" залишив незабутнє враження. Які твої підсумки після прочитання?
• Мар'яна: Я відчула, що цей роман розкриває глибокі та універсальні теми, які стосуються кожного з нас – родини, ідентичності, відповідальності перед минулим і майбутнім. Він надихає задуматися над своїм життям та цінностями.
• Оля: Абсолютно згодна. Цей роман підштовхує нас задуматися про те, що кожен з нас частина великого ланцюга поколінь, і наші вчинки і вибори мають значення для майбутнього.
• Мар'яна: Дякую за цей цікавий обмін враженнями, Оле. Думаю, "Диво" залишиться зі мною надовго.
• Оля: Спасибі, Мар'яно. Я теж відчуваю, що цей роман буде в мене улюбленим та відкриється з кожним новим перечитуванням.