Question

Напишіть твір-мініатюру на тему чуйність і турбота (за повістю Григорович Тютюнника «Климко» Будь-ласка допоможіть.

Answer 1

Ответ:Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи

фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту

сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це

хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати

ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-

немовлям i себе з другом.

Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в

собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн

був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його

страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,

здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i

вчишся у нього рiшучостi та милосердю .

Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор

розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю

вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у

друзiв зявилося благородне бажання допомогти ïй, i вони беруть на

своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають

ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,

вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем

рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,

хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi

люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи

спiвчуття й милосердя до iнших.

Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка

виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.

Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо

вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi

здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується

доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-

украïнцiв.

Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели

повернення Климка з торбиною солi на станцiю, допомога радянському

полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля

важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з

дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як

пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.

Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає

не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує

радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його

черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,

тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на

дорогу сiль.

Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє

безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i

вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi

виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.

Объяснение:

Answer 2

На березі Дніпра росла стара верба. Її суцільні гілки, як обійми вірного друга, зігрівали у важкі хвилини. Під цією вербою в дитинстві грався Климко. Його мати завжди була поруч, неначе тінь, яка оберігала його від негараздів.

Похмурим осіннім днем, коли з неба сіяли дощові сльози, Климкові не вдалося знайти свій звичайний настрій. Мати відчула це, немов чуткий сигнал, і привела його до верби. Вона сіла поруч і протягнула йому гарячу чашку какао. Щирим поглядом вона вислухала всі його неподільні болі.

Слова туманної біди повільно виходили з Климкових уст, мов байдужість до них. Мати не втручалася, вона просто була тут, разом з ним, під тією самою вербою, що спогадилися йому дитинство і безтурботні дні.

З кожним глотком гарячого напою здається, Климко відчував, як його біль стає менш важким. Мати лише погладжувала його руку, і ці погляди були повні розуміння і турботи. Слова стають зайвими, коли поруч є людина, яка вірить у тебе, яка ділиться твоїм болем, навіть якщо ти не можеш цього висловити.

Коли дощ стих і хмари розійшлися, мати піднялася, а Климко поглянув на вербу з подякою. Вони знали, що слова не завжди потрібні, адже чуйність і турбота можуть висловитися без них. І це був день, коли стосунки матері й сина стали ще сильнішими, ніж будь-коли.