Question

Як втішав хлопця колишній шахтар, зрозумівши, що той у пошуках солі пройшов 50 кілометрів?( твір.Климко)​

Answer 1

Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.

Answer 2

По дорозі від шахти до села, яке лежало в кількох десятках кілометрів, жила стара бабуся, яка відома була своєю щедрістю та добротою. І коли колишній шахтар дізнався, що ця бабуся має сіль, яка йому так дуже потрібна, він вирішив вирушити в далеку подорож.

Шахтар не мав жодного візка або коня, тож йому довелося йти пішки. Після 25 кілометрів його ноги втомилися, але він не відступив. Він знав, що ця сіль дуже важлива для його сім'ї.

По дорозі він зустрів багато людей, які бачили, як він втомився, але він не просив допомоги. Він був рішучий досягти своєї мети.

Але коли він нарешті дістався до будинку бабусі, він був так втомлений, що не міг навіть стояти. Бабуся вишла з будинку і побачила, як важко він дійшов до неї.

Вона взяла його за руку, привела в будинок і дала йому сіль. Але головне, що вона сказала, це: "Ти справді сильна людина, яка готова пройти через багато труднощів, щоб допомогти своїй родині. Ти справжній герой."

Ці слова втішили колишнього шахтаря набагато більше, ніж сіль. Він зрозумів, що його сила та рішучість цінніші за будь-який скарб. І він повернувся додому щасливий, знаючи, що його рідні пишаються ним, і відчуваються найщасливішими людьми на світі.

Отже, колишній шахтар зрозумів, що найважливіша річ у житті - це сім'я і рішучість допомогти їй незалежно від усіх труднощів.