Question

СРОЧНО"про що спивав жайворонок?" (за новелою "intermezzo")​

Answer 1

Ответ:Простежимо «ролі» дійових осіб у творі. Скажімо, сонце. На початку твору атмосфера. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою роботою, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи й вперше помічає: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веелої зелені».

Краса світу ще існує незалежно від героя, вона ніби протистоїть йому: «На небі сонце – серед нив я», – зауважує він. Але поступово прогулянки в полі, споглядання загадкового й чарівного світу природи відновлюють його сили. Запахи, голоси, кольори природи все більше проникають у душу героя, заповнюють її мажорним, оптимістичним настроєм: «Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця…».

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю. Спостерігаючи картину заходу сонця, письменник тонко висловлює цю думку: «…сонце, бажаний гість, – і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене – твою подобу, даю наймення їй «ідеал» і ховаю у серці. І він мені світить».

Нарешті, повне нервове і настроєве відродження ліричного героя, його готовність до нової боротьби відчуваються в закличних словах кінцевого мажорного акорду: «Погаси сонце й засвіти друге на небі…».

Як же «поводяться» в цей час інші «дійові особи»?

Простежимо «поведінку» птахів.

Наприклад, зозулі й жаворонка. Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи, щохвилинне хвилювання, і на якийсь момент у його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: «Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір – закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами. Спочатку це все та ж зозуля, що «б’є молоточком у кришталевий великий дзвін…», потім до нього приєднується неповторна пісня жайворонка. Вона зливається з «симфонією полів», виокремлюється в ній як провідна партія і підсилює основну образну тему твору – наростаюче мажорне розгортання образу сонця. Ця частина є кульмінаційною в новелі.

«Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б’ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито й засівають нею поля?..

Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля».

Вражають надзвичайна поетичність сприйняття природи письменником, несподіваність і яскравість його образного мислення.

Коцюбинський любив рослинний і тваринний світ, він вивчав його, нотував свої спостереження в записнику. Природа давала йому естетичну насолоду. Її гармонія, лінії, барви нерідко надихали художника на натхненні рядки, що потім яскравими картинами входили в його твори, але кожного разу це було нове відкриття.

Залишилися нотатки до розглядуваної частини «Intermezzo». З них видно, як кристалізується образна думка письменника…

Отже, багатоголосся природи з окремих, спочатку несміливих, партій зливається в мажорну оптимістичну симфонію. А що ж відбувається з іншою дійовою особою – «утомою»?

«Утома», що спершу цілком заволоділа героєм, поступово відступає під тиском життєстверджуючих сил природи. Вона ще часом нагадує про себе хмариною, тінню, яка нажене хвилинний сум, та й знов поступиться місцем сонцю, його всеперемагаючій ході. І вже в кінці новели, згадуючи про сонце і жайворонків, шовкове шумовиння полів і зозулю, ліричний герой зауважить: «Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому».

Зіткнення образів «моя утома» і «сонце» становить ядро образного конфлікту новели. Поступове зникання утоми і все більше проникнення в душу героя того життєстверджуючого оптимістичного тепла, яке дає сонце, визначають основну художню структуру новели. Інші образи, що наче аранжують цей конфлікт, доповнюють і поглиблюють його, можна умовно поділити на дві групи: з одного боку – моя утома, залізна рука города, людське горе, з другого – сонце, ниви в червні, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки. Перша група пов’язана з важкими почуттями героя, друга – з мажорними, оптимістичними.

Answer 2

К сожалению, я не могу найти информацию о произведении "Intermezzo" сюжет которого включает в себя сон жайворонка. Возможно, вы имели в виду другое произведение или автора? Если у вас есть дополнительные сведения или вопросы, пожалуйста, уточните и я постараюсь помочь вам.