Question

Етюд (про що думає дощ)

Answer 1

Знову вечір… Я сиджу на підвіконні й прислухаюсь до гуркоту краплин дощу. Переплітаючись із дивовижною
музикою нічного міста, він створює абсолютно нову - неповторну мелодію. Ви колись прислухались до звучання
вечірнього міста? Гуркіт машин, спів вітру, гул,що доноситься з заповнених вулиць, сміх і плач дітей на
майданчиках, й навіть тихий стукіт закоханих сердець – усе це мелодія життя, мелодія сплетінь долі.
Усе навколо неначе поєднання звуків, які з`єднані самою долею. Тут невеличкі етюди на одну ніч, та об`ємні
сонати довжиною в ціле життя. Кожен витвір цієї музичної поезії існує в своєму ритмі. Усі вони, так чи інакше,
об`єднуються величезним виром почуттів.
Цей вир захоплює нас з головою, створює безкінечність гармоній...
В такі моменти відчуваєш себе невимовно малим – крихітною ноткою цієї невпинної музики… Проте, кожен звук
- важлива складова мелодії, якщо забрати з твору хоч одну нотку або додати зайву усе звучання зміниться…
Кожне слово вимовлене нами, рух й навіть подих це невеличка нотка, проте вслухаючись у те, як краплі води
відбиваються від скла, я розумію, що у шепоті дощу подекуди більше змісту ніж у всіх наших словах.
Лишень прислухайтесь, скільки ще не повіданих історій приховують його краплинки, скільки давно не граних
мелодій він знає, саме в ньому приховані безліч емоцій.
Варто лише заплющити очі й поринути у його проникливу музику, пустити її у найпотаємніші закутки душі, й
може тоді,хоч на хвильку, нам вдасться осягнути глибину того, що називають долею.
І ось я, сидячи за книжкою й вдихаючи аромат свіжої кави, ненароком задумуюсь кому ж під силу зіграти цей
величезний твір під назвою «Світ», проте не маю жодних сумнівів, Цей Композитор найвеличніший.

Answer 2

Дощ крапає на місто, Бадьоро б'є по даху. Що ж думає він собою, Злітаючи з небес в ночі?

Може, думає про птахів, Що високо політали, А тепер на гілках сидять, Від дощу вони спасались.

Може, думає про квіти, Що їх ніжні стебла змочив. Вони раділи дощовим краплям, Бо вони без них в'янули б.

А може, думає про людей, Які вдома гріються й сплять, Дощ збирає їхні сльози, Забуваючи про біль і тривогу.

Дощ німий свідок нашого життя, Думка, яка мандрує вітерцем. Але хто знатиме, що він думає, Бо дощ - це таємниця небесна.