Question

Напишіть есе на тему " проблеми і досягнення сільського господарства початку ХХ ст. на шляху до модернізації". СРОЧНО, ПОЖАААЛУЙСТА

Answer 1

У кінці ХІХ та на початку ХХ століття, сільське господарство в Україні знаходилося в складному стані. У відсутності власної промисловості та залежності від експорту сільськогосподарської продукції до Західної Європи, галузь не могла набути потрібного розвитку.

У цьому контексті, українські селяни стали створювати нові форми організації виробництва та збуту продукції, які мали на меті змінити існуючу структуру аграрної галузі. Однією з найвідоміших організацій стала "Просвіта", яка здійснювала освітню та культурну роботу серед селянства та підтримувала ініціативи щодо поліпшення виробництва та збуту продукції.

У 1901 році було створено "Сільськогосподарське товариство" в Києві, яке мало на меті збільшити виробництво продукції шляхом розробки нових технологій та введення сучасних машин та інструментів у виробничий процес.

Однак, на шляху до модернізації сільського господарства сталися певні проблеми. Найбільш гострою стала проблема земельної власності, коли найбільша частка земель належала поміщикам, а селяни не мали достатньої кількості землі для власних потреб.

Також, сільське господарство зазнавало значних втрат через непогодні умови та шкідників. Загалом, сільське господарство не було підготовлено до конкуренції з іншими країнами, оскільки не мало сучасного обладнання

Answer 2

Ответ:

ответ: У першій половині 19 ст. в Україні відбувався складний процес розкладу феодально-кріпосницького ладу та розвитку капіталістичних відносин, що гальмувалися існуючою тоді в Росії та Австро-Угорщині кріпосницькою системою.Так як сільське господарство було основним сектором економіки, то стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. В аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи. Розвиток сільського господарства в 19 ст. визначала низка тенденцій.У першій половині 19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. На під-російських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували та занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо. Це підтверджує також і зростання заборгованості поміщиків державі, яка у першій половині 19 ст. становила понад 83 млн. крб. Наприкінці 50-х рр. кожен четвертий поміщицький маєток був оформлений під заставу.Основними групами населення на селі в дореформений період були поміщицькі та державні селяни (крім них існували ще незначна кількість удільних селян). Велику групу становили селяни і козаки, перетворені на військових поселенців. Безземельних і розорених селян поміщики переводили у розряд дворових, які постійно працювали на панському дворі. Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні, Правобережній, а державні – на Лівобережній та Півдні України. Відробіткова, грошова та натуральна ренти були основними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4-6 днів на тиждень. Крім того, селяни повинні були відробляти і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувати натуральний і грошовий оброки.Державні селяни вважалися вільними. Вони поділялись на дві групи щодо своїх повинностей: ті, що платили оброк, і ті, що залишалися на, так званому, господарському становищі.На сплату державних податків ішло майже 40% селянських прибутків. Основна маса селян не в змозі була сплачувати такі суми. Державні селяни розорялися, продавали своє майно, ставали наймитами.У 1837 р. було створено міністерство державних маєтностей. Воно мало управляти державними селянами і підвищити їх податкову платоспроможність.У 1839 р. був виданий закон про управління державними маєтностями. Він ліквідував оренду державних маєтків і переводив селян на грошовий оброк.У 1847-1848 рр. царський уряд провів на Правобережжі інвентарну реформу. Вона обмежила панське свавілля і впорядкувала селянські повинності. Царський уряд хотів цим кроком привернути селянство на свій бік у боротьбі з польськими поміщиками, які брали участь у польському визвольному русі.Селяни страждали ще й від прогресуючого процесу обезземелення, який підривав їхні господарства.На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства (у 1838 р. на 100 ревізьких душ припадало 2 плуги, система обробітку землі – трипілля, перелогова і комбінована).Падіння врожайності. Ситуацію у сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799 до 1856 у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв.Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуального господарства призвели до стихійних та організованих переселень селян у Саратовську та Астраханську губернії, на Кавказ, у Новоросійський край. У 1838 – 1852 рр. з Лівобережжя переселилося у ці райони 58,5 тис. осіб.Перша половина 19 ст. – це час визрівання ринкових відносин в економіці України.Про це свідчать такі процеси:зростання товарності сільського господарства;поглиблення спеціалізації окремих районів в сільськогосподарському виробництві;розшарування поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру (приклад, вівчарні заводи та ін. підприємства).

Answer 3

Тема: Проблеми і досягнення сільського господарства початку ХХ ст. на шляху до модернізації

Сільське господарство є однією з найважливіших галузей економіки, яка забезпечує населення необхідними продуктами харчування. Протягом початку ХХ століття сільське господарство стикалося з численними проблемами, але разом з тим досягло значних досягнень на шляху до модернізації.

Однією з найважливіших проблем, з якими стикався сільський сектор, була низька продуктивність та застарілі методи виробництва. У цей період багато фермерів використовували традиційні методи обробки полів, що обмежувало їх здатність вирощувати більшу кількість продукції. Крім того, багато сільських господарств були недостатньо механізовані, що призводило до високої втоми працівників та незадовільної якості продукції.

Ще одною проблемою було відсутність доступу до сучасних технологій та наукових досліджень. У цей період інновації та новітні технології не були широко використовувані в сільському господарстві, що призводило до обмеження потенціалу розвитку галузі. Брак інвестицій у науково-дослідну роботу та розвиток нових технологій значно уповільнював прогрес сільського господарства.

Незважаючи на ці проблеми, сільське господарство досягло значних досягнень на шляху до модернізації протягом початку ХХ століття. Одним з найважливіших досягнень було впровадження нових сортів рослин та селекційних досягнень. Це дозволило значно підвищити врожайність та якість продукції, а також зробити її більш стійкою до шкідників та хвороб.

Також важливим досягненням було поширення механізованого виробництва. Завдяки впровадженню тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин, фермери отримали можливість ефективніше виконувати роботу та збільшити виробництво. Це дозволило зменшити фізичне навантаження на працівників та підвищити продуктивність господарства.

Не можна не згадати і про розвиток наукових досліджень у галузі сільського господарства. Завдяки зростанню інтересу до наукових досліджень, було зроблено значний прорив в галузі селекції, агрономії та інших наукових дисциплін. Це дозволило розробити нові методи вирощування, вдосконалити гноєння та зрозуміти принципи ефективного використання землі.

У підсумку, сільське господарство початку ХХ століття стикалося з численними проблемами, але завдяки досягненням у сфері селекції, механізації та наукових досліджень, воно зазнало значних змін на шляху до модернізації. Ці досягнення привели до підвищення продуктивності та якості продукції, а також полегшили працю фермерів. Важливо продовжувати залучати інновації та розвивати сільське господарство, щоб забезпечити стійкий розвиток цієї важливої галузі.