Question

як називали князів виборців у священій римські імперії німецької нації за якими було закріплено право обрання імператора.​

Answer 1

Ответ:

Священна Римська імперія

Свяще́нна Ри́мська імпе́рія (лат. Sacrum Romanum Imperium, нім. Heiliges Römisches Reich) — у 962—1806 роках держава в Західній і Центральній Європі. Спочатку складалася з трьох королівств: Східного Франкського (Німеччини), Італії і Бургундії, згодом поступово перетворилася на конгломерат державних утворень із різним ступенем суверенітету до влади імператора. У період найбільшого розширення до складу імперії входили території таких сучасних держав: Німеччини, Австрії, Ліхтенштейну, Швейцарії, Люксембургу, Нідерландів, Бельгії, Монако, Сан-Марино, Ватикану, Чехії, Словенії, північної та середньої Італії, частини західної Польщі та частини східної Франції.

Імперія декларувала себе, як пряме продовження античної Римської імперії та франкської імперії Карла Великого. Її засновником був східнофранкський король Оттон I, другий правитель із Саксонської династії. Процеси становлення єдиної системи управління і господарського укладу в імперії за всю історію її існування так і не були завершені, і вона залишалася децентралізованим утворенням зі складною феодальною ієрархічною структурою, що об'єднувала декілька сотень територіально-державних утворень. На чолі імперії стояв імператор. Імператорський титул не успадковувався, а надавався за підсумками обрання колегією курфюрстів. Влада імператора ніколи не була абсолютною і обмежувалася аристократією Німеччини, а з кінця XV століття — райхстагом, який репрезентував інтереси основних класів суспільства. Датою заснування імперії вважають 962 рік — рік коронації Оттона I у Римі.

У ранній період свого існування імперія мала характер феодально-теократичної держави, а імператори претендували на найвищу владу в західному християнському світі. Посилення папського престолу і багатовікова боротьба за володіння Італією при одночасному зростанні могутності територіальних князів у Німеччині значно послабили центральну владу в імперії. В період пізнього середньовіччя запанували тенденції дезінтеграції, які погрожували перетворити Священну Римську імперію на конгломерат напівнезалежних утворень. Однак проведена наприкінці XV — початку XVI століття «імперська реформа» дозволила посилити єдність держави і сформувати новий баланс влади між імператором і суспільством, що дозволило імперії відносно успішно конкурувати з національними державами Західної Європи. Криза Реформації і Тридцятилітньої війни була подолана ціною подальшого обмеження влади імператора і перетворенням загальносуспільного рейхстагу на головний елемент імперської конструкції. Імперія нового часу забезпечувала співіснування декількох конфесій в рамках єдиної держави і збереження самостійності її суб'єктів, а також захист традиційних прав і привілеїв суспільства, проте втратила спроможність до експансії, посилення центральної влади і ведення наступальних війн. Розвиток великих німецьких князівств на шляху внутрішньої консолідації та становлення власної державності входив у протиріччя з імперською структурою, що в XVIII столітті призвело до паралічу центральних інститутів і розпаду імперської системи. Священна Римська імперія проіснувала до 1806 року і була ліквідована в ході наполеонівських війн, коли був сформований Рейнський союз, а останній імператор Франц II відмовився від престолу.

Answer 2

У Священній Римській імперії Німецької нації, князів-виборців називали "Курфюрстами" (або "Курфюрстами"). Курфюрсти були князями, які мали право обирати нового імператора Священної Римської імперії. Ця практика була важливою частиною політичної системи імперії, і вона існувала протягом багатьох століть до закінчення існування Священної Римської імперії в 1806 році. Кількість курфюрств з часом змінювалася, але найбільш впливові серед них були курфюрсти з Майнцу, Тріра і Кельна, а також королі Богемії, Пфальцграфи Рейнські та інші князі.