Question

СРОЧНО!!!! Твір на тему "Моя подорож до Трипільського міста".

Answer 1

Ответ:

Трипільська культура, культура Кукутень (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́нь-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень.

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Він презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 рік

— рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. Восени 1897 року кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок,

Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля Обухівського району Київської області). З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного

культурного комплексу

Answer 2

Мій захоплюючий шлях до Трипільського міста

Серпневий ранок прокинув мене своєю теплою променевою обіймою. Вітерець ніжно грав на лиці і приніс з собою аромати села, що було моїм дому. Цього дня я вирушав на довгоочікувану подорож до Трипільського міста — незвичайного місця, в якому відчуваєш зв'язок зі століттями минулого.

Зранку, після сніданку, я зібрав свій рюкзак з необхідними речами: вода, провіант, фотокамера та щоденник. Захоплення та відтягнення від усього навколишнього вже починало бурхати в мені, коли я вийшов за поріг свого дому. Вирушивши, я відчував, ніби мої ноги несуть мене на зустріч історії.

Серед поля, що тягнулися незаймано до горизонту, я знайшов стежку, яка проводила мене до Трипільського міста. Ця стежка була покрита травою, але це не завадило мені відчути, як під ногами ховаються століття. З кожним кроком я все більше занурювався в думки про те, як жили та дихали тут покоління після покоління.

Невдовзі переді мною виринуло саме Трипільське місто. Величні руїни та обгортані в пелюстки часу стіни дарували відчуття сполучення з минулим. Повітря було пронизане історією, а кожен куток видавався сповненим загадкової енергії. Навіть ті маленькі фрагменти обірваних керамічних виробів, які лежали на землі, мовчазно розповідали свою власну оповідь.

Я глибоко занурився у роздуми, ледь відчуваючи м'який подих вітру на своєму обличчі. Фотокамера незримо відображала злети думок та емоцій на фільмі. Я записував свої враження у щоденнику, намагаючись виразити те, що неможливо передати фотографіями.

Трипільське місто надихало мене дивовижним спектаклем природи та культури. Поодинці блукаючи серед руїн, я відчував, як мої думки стають одне з минулим. Тут час здається неіснуючим поняттям, а кожен шорсткий камінь розповідає свою власну історію.

Але час наближався до закінчення, і я мусив покинути це чарівне місце. Спогади, фотографії та записи у щоденнику стали моїм скарбом, який я забрав з собою. Повертаючись додому, я відчував, що Трипільське місто завжди буде частиною мене, незалежно від того, де б я не був.

Моя подорож до Трипільського міста завершилася, але вона залишиться назавжди в моєму серці. Цей день нагадав мені про те, як важливо зберігати зв'язок із минулим, досліджуючи історію та відчуваючи її живу присутність у місцях, де минуле переплітається з сучасністю.