Question

Українська держава в середині 17 століття. Пожалуйста очень нужно!!!! ​

Answer 1

Ответ:

Поява держави українців у першій половині XVII ст. була далеко не однозначно зустрінута європейською політичною елітою. У когось це викликало щире захоплення, в когось - відверте здивування.

Объяснение:

У буремних подіях зламу першої половини XVII ст., коли Європейський континент лише починав поступово оговтуватися після тридцяти років жорстоких воєнних протистоянь, що кардинально порушили самі основи усталеного міжнародного порядку, здивований світ несподівано побачив, що на, здавалося б, обійдених війною теренах Речі Посполитої з розміреним плином суспільного життя несподівано постала нова держава українців із принципово відмінними політичними і соціальними інститутами. Її поява була далеко не однозначно зустрінута європейською політичною елітою. У когось це викликало щире захоплення, в когось — відверте здивування.Були й такі, в кого поява на полі європейської політики нового потенційного гравця породила неприхований неспокій, а то й відверто вороже ставлення. То що ж являла собою Українська держава другої половини XVII—XVIII ст.? Якою специфікою свого становлення та подальшої генези вона демонструє унікальність, а в чому є інтегрованою у загальноєвропейські тенденції? Який образ державності продемонструвала світові ранньомодерна Україна? Щоб відповісти на ці запитання, звернімося до історичного контексту тієї доби.

XVII ст., на середину якого, власне, й припало організаційне оформлення на історичних теренах України нової центрально-східноєвропейської держави, акумулювавши інноваційні імпульси, привнесені в континентальні соціальні і політичні практики європейським Гуманізмом та Реформацією, по суті, започаткувало нову, кардинально відмінну, епоху в історії європейської цивілізації, Тридцятилітньою війною та революціями в низці країн континенту підвівши своєрідну риску під рудиментами середньовічних традицій не лише в сферах соціальної й інтелектуальної взаємодії, регламентації економічних і ринкових процесів, а й порушивши вікові культурно-ментальні, моральні, духовні засади існування соціальних спільнот та вивівши на інноваційний рівень політичну компоненту суспільної організації. Саме на цьому історичному відрізку часу Європа впевнено входила в епоху панування раціоналізму та виведення у ранг абсолюту наукового знання, пріоритетності людської особистості, якісних змін у процесах націо- та державотворення, перерозподілу сфер впливу на міжнародному рівні, водночас глобалізації наслідків політичних протистоянь.

Стисло узагальнюючи відомий на сьогодні доробок зарубіжної історіографії, зауважимо, що загалом революційним рухам ранньонової доби, поряд з насильницькими змінами традиційних політичних режимів та засад їх легітимності, був притаманний значний модернізаційний ресурс зрушень у всіх найважливіших сферах суспільного облаштування, насамперед економічній і соціальних відносин. Водночас революції символізували радикальний розрив з минулим, формували нову шкалу політичних, суспільних та духовних цінностей, відкривали перспективу становлення національних держав як праобразів державної системи сучасності. Причому сам революційний вибух провокувався різким загостренням соціальних антагонізмів (і не лише на рівні низів, а й елітарних прошарків), внутрішньою трансформацією еліти і поділом її на нову і стару, недосконалістю політичних структур, непоступливістю влади, накопиченням критичної маси соціальної дисфункції, появою спроможних до конструктивних дій нових суспільних груп і висунутих ними лідерів, здатних стати в опозицію до існуючого режиму. Накладаючись на локальні модифікації політичного і економічного характеру, ці загальні чинники і обумовили динаміку та результативність ранньомодерного революційного потоку.

Сталося так, що сформований на переддень революційного виступу соціополітичний простір Речі Посполитої, в орбіті якого перебувала значна частина українських земель, сконцентрував у собі максимально можливий рівень суспільних негацій, поява яких була спровокована короткозорою політикою в українському питанні Варшави, загальною анархізацією суспільної сфери Корони. В поєднанні з зародженням у зоні українського степового фронтиру нової соціальної сили з необмеженими, по суті, можливостями політичної самоорганізації ця вибухова суміш зрештою не лише спричинила повну руйнацію на українських теренах річпосполитської політичної системи, а й привнесла в Українську революцію потужний конструктивний імпульс.

Саме цей конструктивізм і став засадничим принципом формованої лідером Української революції політичної доктрини, досить швидко матеріалізованої у вигляді стійких життєздатних інститутів молодої Української держави. Завдячуючи ініціативам та зусиллям Хмельницького її модель, структурована за канонами ранньомодерної державотворчості, постає як динамічна, відкрита до інноваційних впливів (при одночасному збереженні власної самобутності) система взаємозв’язків між суб’єктами соціальної взаємодії та суспільними інститутами.

Answer 2

У середині 17 століття територія України була складною політичною обстановкою, в якій змішувалися і взаємодіяли різні держави і козацькі гетьмани. Найважливішими подіями цього періоду були:

1. Козацька Гетьманщина: Козацька Реч Посполита (за участю гетьмана Богдана Хмельницького) здобула автономію від Польщі та Литви. У 1648-1654 роках відбулася Хмельницька повстанська війна, під час якої козаки боролися за права та автономію. Внаслідок війни була укладена Біла церковна угода 1654 року, яка визначала умови співпраці між Реччю Посполитою та Московією проти загального ворога - Швеції.

2. Війна з Московією: Після підписання Білоцерківської угоди Руський уклад визнав автономію козацької гетьманщини під захистом Московії. Однак це призвело до війни з Польщею, яка не хотіла втрачати свої володіння на території сучасної України. Ця війна призвела до долі Руського укладу і більшого втручання Московії в справи України.

3. Гетьманат Богдана Хмельницького: Після втрат від Московії гетьман Богдан Хмельницький став васалом московського царя. Він втратив деяку автономію та контроль над подіями в Україні.

4. Тридцятирічна війна: Частина території України, зокрема Лівобережжя, потрапила під владу Швеції під час Тридцятирічної війни. Шведи займали Київ та інші міста. Після завершення війни українські землі були повернуті до Польщі.

Усі ці події в середині 17 століття в значній мірі вплинули на подальший розвиток історії України, і їх сліди можна побачити в сучасних подіях та політиці країни.