Question

Схарактеризуйте політику державної влади Польщі, Румунії та Чехословаччини щодо українців у 1920-х роках. ПОМОГИТЕ СРОЧНО 1!!!!!!

Answer 1

Ответ:

Після перипетій війн та революцій, західноукраїнські землі опинилися у складі трьох різних держав.

Молода польська держава приєднала до свого складу так звані «східні креси» — території на Сході, що становлять нині частини Литви, Західної Білорусі, Волині та Галичини. Ці два українських регіони були визнані за Польщею у результаті підписання у 1921 році Ризького миру з більшовиками, а також підписання Версальського миру, що визначив світовий порядок після Першої світової війни.

Національні меншини становили майже третину населення міжвоєнної Польщі і були її найбільшою проблемою. Українці були другими за чисельністю після власне поляків — більше 5 мільйонів, що становило 15% населення держави.

Українці Волині та Галичини, згідно з угодами та договорами, мали б отримати культурну автономію. Проте поляки не поспішали виконувати взяті на себе зобов'язання. Українці Галичини чинили спротив встановленню польської влади в регіоні: бойкотували перепис і вибори, а також створили у Львові у 1921 році Таємний український університет. У 1920 році ветеран Української революції та полковник УНР Євген Коновалець створює Українську військову організацію. Члени УВО обрали підпільні та терористичні методи боротьби, зокрема вчинили невдалий замах на Юзефа Пілсудського. Проте, у 1923 році країни Артанти остаточно визнали право Польщі на Східну Галичину, після чого уряд ЗУНР, що все ще боровся в еміграції, саморозпустився.

В культурно-освітньому плані, польська держава у 20-х роках була повною протилежністю УСРР, де в цей час на повних парах неслася українізація. Польща обрала тактику асиміляції етнічних меншин. Полонізація відбувалася у системі освіти, де розпочався перехід на двомовні польсько-українські школи. На управлінські посади приймали переважно поляків.

Польський уряд заохочував міграцію польського населення до «східних кресів». Ветерани війн, офіцери та просто охочі отримували земельні наділи на території Волині та Галичини. Ця політика отримала назву «осадництва». Акцією скористалися до 300 тисяч поляків.

Натомість, українці та євреї західноукраїнських земель змушені були мігрувати. Нафтова промисловість вичерпала себе, але польський уряд не поспішав вкладатися у розвиток промисловості у «кресах», тому за невеликим винятком, регіон ставав майже повністю аграрним. Земельний голод та культурні утиски змушували галичан мігрувати. Ті, хто лишався пробували об'єднуватися у кооперативи, як у старі часи. Це допомагало, але все одно не могло виправити важкого економічного становища.

Попри те, що маршал Пілсудський у середині 20-х, по суті, встановив режим диктатури, Польща зберігала ознаки демократичності. Діяв парламент та виборча система. Провідною українською політичною силою стало Українське національно-демократичне об'єднання на чолі з Дмитром Левицьким, утворене в 1925 році. Представники УНДО намагалися легальним шляхом боротися за права українців.

Важливу роль відіграє греко-католицька церква, що стає виразно національною інституцією. Її очільник митрополит Андрей Шептицький докладає значних зусиль, щоб протистояти полонізації та захищати церкву.

Answer 2

На початку 1920-х років Польща, Румунія та Чехословаччина були новоствореними державами, які виникли в результаті Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини та Російської імперії. Кожна з цих країн мала свої особливості та власні підходи до національної політики, що вплинуло на ставлення до українців.

1. Польща: - В 1920 році в Польщі відбулася війна з Радянською Росією, яка завершилася Варшавською битвою та укладенням миру в Ризі. У результаті цього конфлікту утворилася польська держава, яка намагалася закріпити свої кордони та утвердити свій національний характер. - Польща вела політику полонізації, що передбачало активну асиміляцію менших національностей, зокрема українців. Це викликало опозицію та невдоволення серед українського населення, особливо в західних регіонах Польщі.

2. Румунія: - Румунія також отримала нові території в результаті перемир'я Першої світової війни та подій внутрішнього конфлікту в Україні. Велика частина населення Буковини та Північної Буковини була українською. - Румунія намагалася румунізувати ці території, проводячи політику активної асиміляції та переселення румунського населення на придбані землі. Це спричинило конфлікти з українським населенням, яке виступало проти такої політики.

3. Чехословаччина: - Чехословаччина теж стала новою державою, що виникла внаслідок розпаду Австро-Угорщини. Українці стали частиною нової країни в Карпатах та Східній Словаччині. - Чехословаччина визнавала права національних меншин та гарантувала їм певний ступінь автономії. Українці мали певний ступінь культурних та освітніх прав, але це не завжди виправдовувало очікування української громади.

В цілому, політика державної влади Польщі, Румунії та Чехословаччини відносно українців в 1920-х роках визначалася стратегіями національної консолідації та формування національного державотворення, що часто виявлялось пригніченням прав та інтересів українського населення.