Question

Інформація про рідкісні амфібії ​

Answer 1

Ответ:

Земноводні, або амфібії (Amphibia), своїм походженням пов’язані з рибами, але водночас вони є першими хребетними тваринами, що освоїли наземні екосистеми. У самій назві цих тварин вказано на спосіб їхнього існування: у перекладі з давньогрецької – амфібії – це ті, що живуть подвійним життям (amphi – подвійний, bios – життя), тобто і на суходолі, і у воді. Вивчення земноводних здійснює спеціальна галузь біології – батрахологія (від грецького batraсhos – голий гад та logos – вчення).

Перші земноводні з’явилися на Землі приблизно 300–350 млн років тому, наприкінці девонського періоду палеозойської ери. Предками всіх сучасних земноводних були іхтіостеги – вимерлі тварини, що походять від давніх китичноперих риб. За зовнішнім виглядом вони нагадували сучасних хвостатих земноводних.

Вихід на суходіл потребував надзвичайно складних перебудов організму.

По-перше – перебудови і посилення скелету кінцівок та їхніх поясів, що необхідно для підтримання тіла та пересування на суходолі, в умовах посиленої порівняно із водним середовищем гравітації.

По-друге – появи легенів (хоча й досить примітивних), необхідних для забезпечення газообміну та кардинальних змін у кровоносній системі: виникає друге коло кровообігу, з’являється трикамерне серце. Але газообмін у амфібій значною мірою відбувається і через шкіру.

Перераховані особливості дозволили земноводним заселити всі материки Земної кулі, крім Антарктиди. Вони виживають навіть в умовах пустелі Сахари та вічної мерзлоти Якутії. Але, звичайно, найбільшого різноманіття та чисельності земноводні досягають у тропічних та екваторіальних широтах.

Земноводні мають унікальну серед хребетних тварин особливість – стадію личинки, що може жити самостійно. При цьому слід вказати, що личинки хвостатих земноводних у більшості випадків відрізняються від своїх батьків наявністю зовнішніх зябер. Личинки ж безхвостих земноводних, або пуголовки, не схожі з батьківськими особинами не лише ззовні, але й за способом життя. Так, вони дихають за допомогою зябер, тоді як дорослі – за допомогою легенів та шкіри. Личинки мають хвіст, за допомогою якого вони плавають, а в дорослих хвіст відсутній. Дуже важливе значення має також те, що на різних стадіях свого розвитку земноводні живляться абсолютно різною їжею: пуголовки – вегетаріанці, тоді, як їхні батьки – хижаки, що полюють лише на інших тварин: комах, червів, молюсків, рибу та навіть дрібних пташок, гризунів та інших амфібій. Вважається, що таким чином амфібії уникають конкуренції між дорослими та личинками. В процесі переходу до нового середовища існування, личинки зазнають повної перебудови організму – метаморфозу, личинкові органи у нихзникають, з’являються нові, і пуголовок перетворюється на жабу.

Деякі хвостаті земноводні, що живуть в екстремальних умовах (високогір’я, часті посухи, ранні морози і, як наслідок – короткий період активності), набули здатності розмножуватись на стадії личинки, це явище отримало назву неотенія (від грецького neos – незрілий, та tenio – подовжую). Але за певних умов неотенічні личинки все ж досягають дорослої стадії.

Станом на травень 2009 р. вченими було описано 6433 види амфібій, причому ця цифра постійно збільшується. Так, з 1985 р. список видів збільшився на 40%. Водночас понад 200 видів перебувають під загрозою знищення, а 32 види повністю зникли. Найголовнішими причинами цього є руйнування місць існування, пряме знищення людиною, забруднення навколишнього середовища.

Сучасні представники класу земноводних (Amphibia) за особливостями своєї будови та біології поділяються на 3 ряди: безногі, хвостаті та безхвості.

Безногі земноводні

Безногі земноводні (Apoda). Винятково тропічні тварини, представлені 174 видами 5 родин, в Україні не водяться. Як видно із назви, кінцівки в них зовсім відсутні. Тіло розділене на окремі сегменти (кільця), залози шкіри виділяють багато слизу, і тому ці тварини схожі на величезних червів довжиною до 120 см, часто їх так і називають – черв’яги (або червуги), до того ж вони ведуть прихований спосіб життя, зариваючись у ґрунт та лісову підстилку. У цих своєрідних тварин відсутні не лише кінцівки, але й їх пояси, хвіст і навіть очі, а орієнтуються вони виключно за допомогою органів нюху та дотику.

Назва цейлонського рибозмія (Ichthyophis glutinosus) може ввести в оману, але насправді це зовсім не риба і не рептилія, а справжня амфібія, хоча й безнога. Для цієї тварини характерне надзвичайно рідкісне серед земноводних явище – турбота про нащадків. Після відкладання яєць у ґрунт самиця обвиває кладку кільцями свого тіла, захищаючи її від висихання.

Объяснение:

фуххх написал надеюсь вам поможет! Удачи!

Answer 2

Рідкісні амфібії - це види амфібій, які знаходяться під загрозою вимирання через різні чинники, такі як знищення їхнього природного середовища, забруднення води, зміни клімату та інші людські впливи. Ці амфібії можуть бути унікальними і важливими для екосистеми, але вони стикаються з серйозними проблемами виживання.

Ось декілька прикладів рідкісних амфібій:

1. Гарузянський жабурек (Atelopus arsyecue): Цей вид жабурка поширений в Колумбії і перебуває під загрозою через хворобу хитридиомікоз, яка вже призвела до вимирання численних популяцій.

2. Парадісейська жаба (Rhaebo haematiticus): Ця видова жаба мешкає в дощових лісах Перу і під загрозою через знищення їхнього середовища та збільшення забруднення водойм.

3. Лемурський деревяний жабурек (Agalychnis lemur): Цей вид жабурка, який зустрічається в Коста-Ріці та Панамі, також є рідкісним і вразливим до змін середовища.

4. Індійська жаба Сейлена (Nasikabatrachus sahyadrensis): Ця жаба є ендеміком Західних Гат, Індія. Вона стала іконичним видом для збереження через свою незвичайну зовнішність і обмежений ареал.

5. Староафриканський бурбуля (Breviceps adspersus): Цей вид бурбули зустрічається в південній Африці і під загрозою через втрату середовища та пересушення.

Збереження рідкісних амфібій є дуже важливим завданням для збереження біорізноманіття. Для їхнього врятування проводяться різні заходи, такі як створення заповідників, охорона природних середовищ, дослідження та розведення в неволі, а також моніторинг популяцій і боротьба з захворюваннями, які загрожують цим видам.