Question

Довелося мені якось їхати незнайомими місцями.Сиджу біля вікна..........(продовжить далі ще мінімум 100 слів)

Answer 1

Сиджу біля вікна і аж замираю від задоволення. Таке все тут гарне, сповнене чимось новим і незвичним! Он берізонька росте, край самої дороги. Ніколи ще я не бачила такої гарної берізки. Така струнка і витончена, гілочки, мов ручки, простягла до дороги. А далі хатинка. Біленька, біленька. Біля неї квітник. І яких тільки квітів тут нема! І ромашки, і троянди, і гербери, і хризантеми, і піони... Їду ще далі, починається листяний ліс. Стільки гарних дерев, а як чудово було б тут зупинитись і посидіти на природі. Раптом навколо стало так темно і сумно. Важкі краплини дощу вдарили по склу. Так пройшло хвилин 30, і весь цей час мені було так нелегко на душі. Я думала, ніби природа гнівається на мене за те, що я дозволила спостерігати собі за цим райським куточком... Мої роздуми перервало лупотіння граду по вікні автомобіля. Через краплини я побачила, що здійнявся величезний вітер, що переріс в ураган. Він зривав листя, і те покірно кружлялось у вихрі, а потім знесилене падало додолу. Я довго спостерігала за негодою, а пізніше під монотонний стук граду та дощу об моє вікно  заснула.