Question

Скласти казку про сніжинку.

Answer 1

Десь дуже далеко у небі жила велика хмара.
Вона товаришувала з вітром, який іноді виводив її на прогулянку,т підганяючи своєю силою.
Цій великі хмарі так подобалась земля з її зеленими полями, густими лісами, блакитними озерами, що іноді хотілось впасти донизу, і жити на землі.
Але сонечко не дозволяло цього робити.
Воно тримало хмарину в небі.
Тому вона час від часу посилала на землю своїх діток - краплинок.
Вітер тоді трохи пустував, розкидаючи маленькі крапельки і в поле, і на дерева, і в річку.
Але сонечко приходило на допомогу хмарині, і, як тільки воно виглядало, а хмарка починала сумувати, всі дітки поверталися в небо.
Але сталося так, що сонечко перестало сильно гріти, вітер також став холодний.
Він ганяв хмарину все сильніше, іноді потрушуючи її, щоб хмаринка відпустила на землю своїх діток.
Довкола було так холодно, що вона боялась це робити: її дітки можуть замерзнути.
Так хмаринка літала і літала на небі.
Прийшов вечір. Сонечко вже сховалось за обрій.
Сіра хмара й собі задрімала.
Та й не встерегла.
Одна донечка-краплинка замерзла.
Вона перетворилась у маленьку білу сніжинку. З таким гарним візерунком. І таку легеньку-легеньку.
Сніжинці так вона сама сподобалась, що маленька почала танцювати, необачно підійшла до краю хмарини, і впала.
Вітер відразу підхопив крихітну біленьку сніжинку і повів її в таночку, то підіймаючи майже до мами-хмаринки, то опускаючи аж трави.
Але йому так сподобалась ця крихітка, що вітер не знав, де її залишити, щоб нею милувались інші.
- Знаю! - вигукнув він і поніс сніжинку до найвищої ялинки у лісі.
Вітер залишив сніжинку на самій верхівці.
І повернувся до хмарки.
Ранок у лісі почався з галасу: це дзвінкі синички полетіли шукати собі сніданок.
Саме одна з них і побачила маленьку сніжинку.
- Ой, дивіться, сніжинка. Така гарненька! - скрикнула одна пташка.
- Обережно, не розтопи, - підхопила друга.
- А чому вона одна? - поцікавилась третя синичка.
Пташки полетіли далі, розносячи по лісу звістку про єдину сніжинку у лісі.
Пернаті друзі могли й самі подивитися на біленьку крихітку.
А звірята сумували, що впала лише одна сніжинка.
- Як же ми будемо сліди ховати, - непокоївся один зайчик, що недавно зміник шубку з сірої на білу.
- І у сніжки не пограємо, - сумно сказала білочка...
Гамір у лісі розбудив хмару і її діточок.
І тут хмарика побачила, що всі краплинки перетворилися в сніжинки. А однієї дитинки бракує.
- Маленька, ти де? - стурбовано покликала мама-хмара.
Але відповіді не було.
Тут прилетів вітер.
- Я її відніс до лісу. Нехай порадує звірят.
- А ле ж їй самій сумно, - сказала хмара.
- А можна і нам на землю, - попросились інші сніжинки.
- Разом їм буде веселіше. Та й землю грітимуть, - підтримав їх вітер.
Хмара погодилась.
І вже через мить вітер розносив по лісу багато-багато маленьких біленьких сніжинок.
- Ура, сніг йде! - кричала білочка.
- Яка краса, - сказав зайчик.
Але обоє поспішили додому.
Вечірнє небо на прощання оглядало небо, перетворюючи білий ліс у розсип дорогоцінних каменів.
На галявині звірята гралися в сніжки.
А перша сніжинка на самій верхівці ялинки засинала під колискову вітру.

Answer 2

Одного разу, у вирі зими, коли все було вкрите сніжною ковдрою, з неба вирвалася невеличка сніжинка на свою власну пригоду. Її ім’я було Мілінка. Вона була особливою, адже її крильця мали неповторний візерунок, як жодної іншої сніжинки. Мілінці хотілося пізнати світ, побачити різні краєвиди та зустріти нових друзів.

Мілінця занесло в ліс, де все навколо було хижим білим. Не далеко від неї вона побачила хатинку, у якій мешкав дідусь Тишко. Він був дуже мудрим та добрим дідусем, котрий розумів мову природи. Мілінка зайшла до хатини та розповіла дідусеві про свої мрії.

Дідусь Тишко посміхнувся та сказав: "Міла Мілінко, ти повинна знати, що в кожної сніжинки є своя мета. Досліджуй світ, матимеш можливість прикрасити зимову країну і принести радість людям, які населяють цей світ".

Мілінка зрозуміла дідусеві слова і з нею виникли нові ідеї. Вона полетіла подалі від хатинки та потрапила на вершину гори. Там вона почала творити свої шедеври - унікальні сніжинки з неймовірними візерунками.

Люди з усіх куточків світу приїздили до гори, щоб побачити цей диво-явище. Маленькі й великі, старі й молоді - всі збирались біля гори, спостерігали за крихітними сніжинками та захоплювалися нескінченною красою зимового світу.

Мілінка була щаслива, бачачи радість на обличчях людей. Але їй хотілося ще більше. Вона почала шукати нові місця, де вона могла б прикрасити світ своїми унікальними сніжинками.

У своїх пригодах Мілінка потрапила у далеку країну на північ, де зустріла маленького хлопчика на ім'я Ерік. Він був самотнім та сумним, але коли Мілінка розказала йому про свої пригоди та показала свої крихітні шедеври, хлопчик посміхнувся.

Мілінка розуміла, що її мета - не лише радість для людей, але й принести їм надію та зв’язок зі світом. Вона спілкувалася з Еріком та допомагала йому перебороти сумні думки. За цей час їх дружба стала неймовірно сильною.

Одного дня, коли зима закінчувалася, Мілінка та Ерік побачили, як їх єднались прекрасні сніжинки всередині. Це була чудова нагорода за їхню дружбу і перемогу над сумністю.

Так, Мілінка зрозуміла, що її крихітні кристали не лише прикрашають зимовий світ, але й розповідають історії дружби та надії. Відтепер вона також оповідала кожної нічі свої історії всім сніговим кристалам, а вони розносили цю казку по всьому світу.

І вже ні одна сніжинка не залишалася самотньою, адже в кожній з них був крихітний шматочок Мілінки - расаїнки, який розповідав про дружбу, надію та чудеса зимового світу.