Question

Твір мініатюра на тему війна у долі моєї родини

Answer 1

Ас невблаганно відлічує роки ... і ось уже 68 років Великої Перемоги відзначатиме наш народ. Час всесильний, але тільки над пам'яттю нашої він не владний, і біль втрати постійно волає ніколи не забувати солдатів, що не повернулися з полів битв, не забувати ветеранів, які пішли від нас уже в мирний час ... Війна не обійшла стороною родину Кірєєва. Коли почалася війна, моєму дідусеві, Кірєєву Івану Пилиповичу, було 15 років і тому в армію його взяли восени 1943 року. Спочатку учебка в Бійську, а потім відправили під Москву, і в піхоті він дійшов до Шауляя, де його поранили в ліву руку. Дідусь не раз розповідав про це. Коли його поранили, він опритомнів, піднявся - ніде нікого не було. Насилу пішов на звуки і вийшов до сараю, де, забравшись під дах, затаївся. Переконавшись, що близько німців немає, пішов далі. Йти доводилося обережно, адже в будь-яку хвилину можна було вийти до німців. Вся рука розпухла, але все-таки пробрався до своїх, був радий, що до німців не потрапив. А потім був госпіталь, довгий час лікарі намагалися відновити руку, але це не вдалося. І в 1944 році дідусь повернувся додому. Мій дідусь нагороджений орденом Вітчизняної війни, медаллю "За відвагу", ювілейними медалями. Помер дідусь 28 лютого 1995р. Але для мене він завжди зі мною, кожен день в школі він дивиться на мене і на моїх однолітків, адже його фотографія, як і фотографії інших ветеранів, в залі Слави "Вони боролись за Батьківщину". І я мимоволі затримуюся перед його фотографією і розмовляю з ним, ділюся своїми радощами і питаю поради, коли мені важко. Я дякую тобі, мій дідусь, від всієї нашої родини за те, що зараз над нами мирне небо.

Answer 2

Ас невблаганно відлічує роки ... і ось уже 68 років Великої Перемоги відзначатиме наш народ.Час всесильний, але тільки над пам'яттю нашої він не владний, і біль втрати постійно волає ніколи не забувати солдатів, що не повернулися з полів битв, не забувати ветеранів, які пішли від нас уже в мирний час ...Війна не обійшла стороною родину Кірєєва. Коли почалася війна, моєму дідусеві, Кірєєву Івану Пилиповичу, було 15 років і тому в армію його взяли восени 1943 року.Спочатку учебка в Бійську, а потім відправили під Москву, і в піхоті він дійшов до Шауляя, де його поранили в ліву руку. Дідусь не раз розповідав про це. Коли його поранили, він опритомнів, піднявся - ніде нікого не було. Насилу пішов на звуки і вийшов до сараю, де, забравшись під дах, затаївся. Переконавшись, що близько німців немає, пішов далі. Йти доводилося обережно, адже в будь-яку хвилину можна було вийти до німців. Вся рука розпухла, але все-таки пробрався до своїх, був радий, що до німців не потрапив. А потім був госпіталь, довгий час лікарі намагалися відновити руку, але це не вдалося. І в 1944 році дідусь повернувся додому.Мій дідусь нагороджений орденом Вітчизняної війни, медаллю "За відвагу", ювілейними медалями.Помер дідусь 28 лютого 1995р. Але для мене він завжди зі мною, кожен день в школі він дивиться на мене і на моїх однолітків, адже його фотографія, як і фотографії інших ветеранів, в залі Слави "Вони боролись за Батьківщину".І я мимоволі затримуюся перед його фотографією і розмовляю з ним, ділюся своїми радощами і питаю поради, коли мені важко.Я дякую тобі, мій дідусь, від всієї нашої родини за те, що зараз над нами мирне небо.