Question

ДАЮ 30 БАЛЛОВ. Ліричний твір про Марусю Богуславку. ​

Answer 1

Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.

У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».

Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.

Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка — не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Answer 2

Україна, кінець XIX століття. Село Богуславка, затишне місце, де кожен знає кожного. У цьому селі жила дівчинка на ім'я Маруся. Вона була надзвичайно красивою - золотисті коси, як сонце, і сині очі, як безхмарне небо.

Маруся вирісла в багатій селянській родині, але незважаючи на це, вона завжди була скромною і простою. Вона допомагала батькам на господарстві, годувала курей і корів, але її справжнє покликання було музика. Вона вміла грати на фортепіано і співати, і кожен раз, коли вона заспівала, серця людей наповнювалися теплом і любов'ю.

Одного дня до села приїхав молодий художник на ім'я Олександр. Він був відомий своїми талантами і красою. Маруся і Олександр познайомилися під час святкового заходу в селі. Вони провели разом багато часу, гуляючи по селу, обговорюючи мистецтво і мріючи про майбутнє.

Поступово між Марусею і Олександром зароджувалася кохання. Вони проводили довгі години разом, граючи на фортепіано і малюючи портрети одне одного. Кожен раз, коли вони були разом, час здавався зупиняти.

Але доля розірвала їх на частини. Олександра викликали до міста, де його таланти були пізнані і він мав можливість показати світу свої картини. Маруся залишилася в селі, сповнена туги і суму. Їхнє кохання тепер було випробуване відстанню і часом.

Проте, навіть на відстані, їхня любов змогла вижити. Маруся продовжувала грати на фортепіано і співати, а Олександр надихався її музикою для своїх картин. Вони листувалися кожного дня, ділилися своїми мріями і спогадами.

Коли Олександр повернувся до села після довгої розлуки, вони зустрілися з великою радістю і обійнялися. Їхня пристрасть до одне одного відродилася з новою силою. Вони вирішили, що нічого не може розлучити їх більше.

Маруся і Олександр прожили довге і щасливе життя разом. Вони продовжували творити мистецтво, віддавати своє серце одне одному і ніколи не забували, як їхнє кохання почалося в маленькому селі Богуславка. Їхня історія стала легендою, що надихає інших на кохання і творчість.

Так закінчується мій ліричний твір про Марусю Богуславку - дівчинку з села, яка знайшла своє кохання і принесла красу в світ своїми музичними нотами і витворами мистецтва. Нехай її історія нагадує нам про те, що кохання може перемогти будь-які перешкоди і принести радість у наше життя.