Question

Невелика казка на будь-яку тему​

Answer 1

Артемчик дуже любив машинки, а книги йому майже не подобались. От скласти з них вежу, або скрутити підзорну трубу з тонкої книги у м’якій палітурці — це звичайно цікаво. А читати… Трошки нудно. Може це тому, що він ще цього не вміє робити сам?

А от Діана, старша сестра, дуже полюбляє читати. Тому на полках стоїть величезна купа книг. Артемчик пробіжить біля полиць та скине все на підлогу, от весело!

Одного разу, побачила Діана серед цього безладу книжку, яку хотіла прочитати.

— Це дуже цікава книжка. Я її візьму.

— Ні, це все моє! — відповів Артем.

— Ти ж навіть читати не вмієш! — Діана взяла з купи велику товсту книжку з яскравою обкладинкою, на якій були намальовані дивовижні ельфи. — Яка вона цікава та гарненька, — дівчинка відкрила книжку.

— Моє! — Артем теж зхопив книжку та діти почали тягнути її в різні сторони.

Ніхто не бажав поступитися, от і не витримала книга, залишила обкладинку з ельфами у руках хлопчика…

— Що ти накоїв! Вона ж одна з моїх улюблених!

На крик прибігла мати та наказала все прибрати і більше книги не ображати, бо вони наші друзі. Але книжку полагодити не встигли, тому, що збиралися йти до гостей та вже не було часу. Повернулися ввечері, а поранена книга так і стояла на полиці…

— Артем, подивись, ельфи на обкладинці похмурі! Мама, тато, як таке може бути?

— Справді дивно… Завтра обо’язково полікуємо книжку, а зараз пора спати — відповіла мати.

Вночі Артем прокинувся від якогось шуму. Він сів у своєму ліжечку та побачив величезну книжку без обкладинки, в неї були очі та довгі руки з ножицями. Вона старанно різала спортивний костюм Артемчика на маленькі шматочки.

Ти що таке робиш?! — хлопчик був настільки здивований від побаченого, що навіть не злякався.

— Це моя помста! — відповіла книжка, заклала руки в боки та грізно подивилася на хлопчика.

— Ти пошкодила мій костюм! Батьки будуть тебе лаяти!

— Хі-хі-хі! Дуже весело! Уявляю, як ти їм говориш, що вночі я порізала на шматочки твій одяг, — книжка затряслась від сміху. Але раптом посерйознішала. — Ти на мене подивись! Ти мене зовсім без мого яскравого, глянцевого, найкрасивішого костюму в світі залишив!!!

— Вибач мене, будь ласка! Завтра я все полагоджу! Чесне слово!

— Добре, я повірю тобі.

Раптом задзвонив веселий дзвоник будильника і хлопчик прокинувся.

Він озирнувся, спортивний костюмчик так і лежав на місті. Зовсім цілий!

От насниться же таке… — тихенько промовив Артем. Але зранку попросив матір допомогти йому полагодити книжку.

— Звичайно! Треба добре ставитися до книжок і вони віддячать тобі, показуюч нові пригоди та відкриваючи дивовижні міста! Якщо бажаєш, ми почитаємо з тобою.

Того дня хлопчик уважно слухав історії з книг. Йому дійсно було цікаво. Він захотів скоріше навчитися читати самому, щоб робити це, коли забажаєш.

Вночі Артем знову прокинувся від якихось звуків. Він побачив купу книжок, які стояли біля його ліжка. Які ж вони були кумедні! З маленькими очима, в руках у деяких з них були музичні інструменти, а тонка висока книжка тримала диригентську паличку.

— Він прокинувся, починаємо! — зашепотіли книжки.

Після помаху диригентської палички деякі з них заграли на інструментах, деякі почали співати, а інші танцювали, смішно підскакуючи на тоненьких ніжках та розмахуючи книжковими сторінками.

Вистава була дивовижною! В ній повідали й про пригоди у джунглях, і про морську подорож, і про кумедні історії в дитячому садочку, і про фантастичних звірів, що існують тільки в казках.

— Якщо будеш нас читати, то дізнаєшся багато, — співали книжки.

— Дякую! Мені дуже сподобалось! Тепер я знаю, як це цікаво, читати книжки! — сказав хлопчик після вистави.

Наступного дня він сам попросив матір почитати йому, а потім ще сестру, коли вона повернулася зі школи, а ввечері ще і батька.

Оце так диво! — сказала Діана.

— Я тепер кожен день хочу читати! — відповів Артемчик. — І з книжками буду поводитися дуже акуратно!

— До речі, ельфи на обкладинці знову посміхаються! — здивовано помітила дівчинка.

Answer 2

Відповідь:

Відповідь

13 людям це було корисним

author link

Позитив2013

хорошист

6 відповіді

2.1 тис. користувачів, які отримали допомогу

Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять. Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив. Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні - з другого. І всі вони поважали Одиницю. Бо, хоч вона і була самою худою й маленькою, та з нею можна було проводити всі прості математичні операції - додавати, віднімати, множити і ділити. Пройшло кілька років і Одиниця так запишалась своїм становищем, що ходила по місту з задертою головою і всі повинні були з нею вітатися. Дев'ять інших цифр не знали, як це змінити. Адже вони все це затіяли давно-давним. Вони пішли до Нуля питатися поради. Спочатку бігла Двійка. А чого бігла? Бо схожа була на коня. От тільки з коротесенькими ніжками, тому біг дуже нагадував стрибки. Далі поважно перевалювалась трійка. Вона була подібна на іграшку-неваляшку, але трохи поламаною. Більше схожою на іграшку була Вісьмірка. Четвірка, наче перевернутий стілець. Але її довгі ноги несли свою господиню дуже швидко. Сімірка була схожа на великого птаха. Мабуть, журавля. Наче близнюки, ззаду прямували Шістірка і Дев'ятка. От тільки одна була віддзеркаленням іншої. А Пятірка? Вона йшла позаду Двійки. А на що вона була подібна? Цифри зібрались перед будинком Нуля. А що він сказав: - Важливі всі цифри. І хоч Одиниця - сама популярна цифра, але вона ніщо без решти. Сама Одиниця не складе всі числа у світі. Тому хочу запропонувати перестати з нею розмовляти. А для Одиниці це стане уроком. Кілька днів цифри не звертали увагу на найменшу мешканку міста. А Одиниці через це стало дуже самотньо. Ніхто з нею не вітався, ніхто не розмовляв. Тому наступного ранку ця пихата цифра сама почала зі всіма вітатися. Адже всі цифри потрібні.

Пояснення:

Answer 3

Одного разу, у маленького містечку, що лежало серед зелених полів та гір, живла дуже велика сім'я. Вона складалася з матусі, тата та трьох сестричок. Їхня хатинка була маленька, аж замало для стількох людей, але родина була щаслива і згуртована.

У сім'ї була чудова традиція – що ти подаруєш іншому, тим самим сам отримуєш. І саме ця традиція вирішила долю одного маленького хлопчика на ім'я Максим. Він був найменшим у сім'ї, але зовсім не засмучувався через це. Він був завжди веселим та задумливим.

Рік пролетів дуже швидко, і настав час зимових свят. Максим дуже хотів зробити своїм сестричкам чудові подарунки. Але особливе бажання виникло у нього для сестрички найбільшої, яка мріяла мати нову ляльку.

Максим роздивився велике іграшкове містечко, яке дивувало своєю красою та розмірами. Але його гаманець не зміг покрити всю суму. Хлопчик сумував, але не здалися. Він вирішив зробити ляльку для сестрички своїми руками.

Він знайшов старі нитки, голку та декілька залишених тканин. Максим працював увесь день, навчившись шити маленького подарунка. Він обережно оздобив ляльку волоссям зі старої шапочки, намалював на її обличчі усмішку, вишив нитками рожевих щічок.

Коли подарунок був готовий, Максим поставив його на нічному столику своєї сестрички. Ранок наступив, і коли вона прокинулася, її очі заблищали радістю.

"Де ж це чудове дівчинко з'явилося? Хто мені його подарував?" - запитала вона радісно.

Максим усміхнувся і сказав: "Це мій подарунок для тебе, сестричко!"

Сестричка була дуже вдячна та щаслива. Вона взяла ляльку в обійми і не відпускала її протягом всього дня.

Так усі члени родини були вражені обережністю та любов'ю, яку Максим вклав у створення подарунка. І звістка про чудову ляльку розлетілася по всьому містечку, розчиняючи серця мешканців.

Відтоді усі в містечку почали дарувати одне одному справжню родинну теплоту та любов через саморуч створені подарунки. І рік-у-рік вони згуртовувались все більше та більше, ділячись своїм найціннішим – любов'ю.

Оце була невелика казка на тему подарунків та родинної єдності. Вона вчить нас тому, що найцінніша річ у світі – це любов, яку ми даруємо один одному. Iноді саморуч зроблений подарунок може мати набагато більше цінності, ніж куплений у магазині, оскільки він несе частинку нашої душі та тобто частинку нашої любові.