Question

ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА!!! Дам 30 б Написати есе із одного запропонованого афоризму Лесі Українки • Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.• Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.• Як може бути, щоб тіла ходили вкупі, але душі двома шляхами й врозтіч?• Сором – хилитися і долі коритися.• Той тільки вільний від громадських пут,Кого громада кине геть від себе.• ...Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співаєш• Кохання — як вода — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.• По-моєму так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя.• Воно правда, що натуру (вдачу, характер) тяжко змінити, але можна, не змінюючи, вдержувати, коли треба.​

Answer 1

Відповідь:

Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?

На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в’язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.

Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.

Тема кохання завжди була провідною в літературі, у тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лукашем постає проблема вибору між справжнім коханням і його неповноцінним замінником, поезією та прозою буття, а саме, між вправною господинею, моторною дівчиною, доброю робітницею Килиною та загадковою, казковою мавкою. Лукашеві складно прийняти рішення, бо він покохав уперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі його усвідомити: «Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!» Проте згодом, під тиском матері, Лукаш схиляється до шлюбу з Килиною, зраджуючи своєму серцю, за що його й буде покарано. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться з дружиною,бо усвідомлює все те, чого не розумів раніше: «Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш… Тепер я мудрий став». Мавка ж постає перед нами зразком ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення ані її походження, ані сварлива мати Лукаша, ані весільні церемонії. Головне для неї — її невмируще кохання: «Я жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає!» Вона йде з коханням до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть.

У поемі Т. Г. Шевченка «Катерина» розглядається дещо інша проблема: нещасне кохання, що призводить до самогубства. У даному випадку ми бачимо з боку дівчини щирі почуття, а парубок ставиться до неї легковажно — він лише розважається: «Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине». Зрозуміло, що це неминуче призведе до трагедії: Іван йде в похід і не повертається до Катерини («…вернулися москалики Іншими шляхами»), а при зустрічі з нею удає, що не впізнає її і навіть відрікається від свого сина. Катерині, яка втратила останню надію, серце якої розбите, нічого не залишається, як покинути дитину на дорозі, а самій — втопитися. Винуватцями цього Шевченко вважає не лише зрадника-москаля, а й людей, що так жорстоко поставились до самотньої та нещасної жінки («Кого бог кара на світі, того й вони карають»). Навіть батьки Катерини під тиском громадської думки змушені відректися від власної доньки.

Глибоко й різноманітно нюанси та суперечності любовних почуттів втілено у віршах українських поетів. Так, у Франка кохання постає недосяжною мрією, оманливою і таємничою:

Чого являєшся мені

Усні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні

Сумні,

Немов криниці дно студене?

(«Чого являєшся мені у сні?»)

О. Олесь у поезії «Чари ночі» зображує любов як одвічну рушійну силу життя, п’янку, вабливу і водночас трагічну, як нескінченне чарівливе море, хвилі якого здатні й поглинути людину, і піднести до найвищого щастя. Кохання — романтичне й загадкове почуття: «Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов», —✵ пише П. Тичина у вірші «Десь на дні мого серця».

Тож справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та безглузді вчинки задля кохання і страждати від цього. Це й робить їх людьми.

Answer 2

Ваше есе може бути присвячено аналізу цих афоризмів, їхнього впливу на суспільство і їхнього значення для особистого розвитку. Ось приклад того, як ви можете почати:

"Афоризми Лесі Українки - це глибокі і мудрі висловлювання, які досі мають актуальність. Вони закликають нас розмірковувати про життя, його цінності та важливість особистого вибору.

Перший афоризм, "Хто не жив по середині бурі, той ціни не знає сили", нагадує нам про важливість витримки та відваги в житті. Він нагадує нам, що тільки ти, хто пережив бурю, може знати справжню силу.

Афоризм "Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція" - це критика політичного підходу, який не має сили та витримки. Він нагадує нам, що ми не можемо здаватися і повинні боротися за те, що вважаємо правильним.

Афоризм "Як може бути, щоб тіла ходили вкупі, а душі двома шляхами й врозтіч?" закликає нас до гармонії душі та тіла, до єдності в різноманітності.

Афоризм "Сором – хилитися і долі коритися" нагадує нам про важливість гідності та самостійності. Він закликає нас не здаватися та боротися за те, що вважаємо правильним.

Афоризм "Той тільки вільний від громадських путів, Кого громада кине геть від себе" говорить про важливість індивідуалізму та свободи думки. Він закликає нас не боятися відкрито висловлювати свої думки та ідеї.

Афоризм "Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співаєш" вказує на те, що наша сила та вільні волі залежать від того, хто ми вибираємо слухати та підтримувати.

Афоризм "Кохання – як вода – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить" - це глибокий аналіз любові та її властивостей. Він нагадує нам, що кохання може бути як плавкою та бистрою водою, яка може бути як радосним джерелом життя, так і причиною болю та страждань.

Афоризм "По-моєму так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя" - це заклик до боротьби та витримки. Він нагадує нам, що життя - це боротьба, і ми повинні бути готові до витримки, щоб досягти успіху.

А