Question

Про кого розповідається в жовнірських піснях?? срочно ​

Answer 1

Ответ: про військових

Объяснение:

Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смутку, мотиву горя і страждання, що є провідною рисою рекрутських пісень. Це зумовлено історичною дійсністю, якою вони були породжені. Західні землі України (Галичина, Буковина, Закарпаття), які були у складі Австро-Угорської імперії (пізніше — Польщі) не відчували на собі такого сильного тягаря військової повинності, як східні українські землі у складі царської Росії.

У 17 ст. в Австрії, як і в інших західноєвропейських країнах, армія була найманою і комплектувалась шляхом вербування. Лише в кінці 18 ст. була здійснена перша спроба ввести військову повинність. Конскрипція — спосіб комплектування війська, за яким вся територія держави розподілялась на округи (кантони), які поставляли вояків певним полкам, поширилась і на українські землі. Так, Галичина від 1852 р. мала постачати жовнірів для 11 полків інфантерії (піхоти), двох полків стрільців, двох полків драгунів і шести полків уланів (кавалерійців). Якщо вербунок здійснювався переважно на добровільній основі, то конскрипція була спробою примусового набору до війська. Тому в жовнірських піснях є мотиви, споріднені з рекрутськими піснями: лови хлопців, переховування їх від влади, втеча та ін. Але конскрипція давала можливість легко відкупитись від військової служби, тому в цій групі пісень поширений мотив звертаня хлопця до матері з проханням продати коня вороного, щоб відкупити його від служби. Тут витворюється ліричний образ матері, яка готова продати все, щоб її син не йшов до війська. Оскільки майже все населення Австро-Угорської імперії ухилялось від служби, там практикувалася змішана система набору до війська, але провідним було вербування. Найчастіше у літературі описано такий спосіб найму хлопців на військову службу: «По селах розсилались браві жовніри, які справляли в коршмі музики, удавали із себе веселих, безжурних вояків, що п´ють, гуляють, сіють грішми. Простий селянський парубок, дивлячись на ці картини веселого життя, до того ж підпоєний вербувальниками та улещений привабливими розмовами про славу майбутніх походів, спокутувався «привільним» життям у війську і давав згоду на «службу цісареві». Часом така згода була викликана певними обставинами — нещасливим коханням або злом на дівчину...». Такий вербунок широко відображений у галицьких, буковинських, закарпатських піснях:

В Бердичеві, славнім місті    Пристань, Юрку, до вербунку,

Звербовали хлопців двісті.    Будеш їсти з маслом курку,

А чим же їх вербовали?                 Будеш їсти, будеш пити,

Злотих грошей дарували.      Будеш, як панок, ходити...

Насправді жовнірське життя не було таким безтурботним. Хоч умови побуту в австрійській (та польській) армії не були такі жахливі, як у російській, але щоденна муштра, строгий режим виснажували вояків. Це відбилось у народнопісенній творчості:

Ой ніхто так не бідує,    Ще до днини дві години —

Як жовнір бідує,           Він вже марширує...

Особливо важко було в час війни. Як і в солдатських, так і в жовнірських піснях драматично змальовано наслідки війни: кровопролиття, каліцтво, смерть. Найпоширеніша тема — смерть вояка. Вона розкривається за традицією козацьких пісень, з усіма їх рисами: смертельно ранений жовнір сам у чистому полі розмовляє з конем, зозулею, вороном, орлом; просить сповістити рідних про його загибель:

В темнім лісі на камені                   Хоче й очі видзьобати,

Лежить жовняр поранений.         Кости ж мої розтягати.

Темна нічка зимненькая,       Ой ти, орле сизокрилий,

Мати ж моя рідненькая.      Ти мій брате рідномилий,

Нащо мене породила?           Принеси сю вістку мою

Умираю, ревно плачу.            Та й прощай рідню мою —

Що при смерти вас не бачу: Брата, сестру, мать стареньку

В темнім лісі ні хатини,       Та й вдовицю молоденьку,

Ані жінки, ні родини.            Та й дрібненькі сиротята,

Нема кому заплакати,          Що не мають свого тата...

Рани мої завивати.              («В темнім лісі на камені»)

Лишень сумно вітер грає, Орел збоку заглядає:

Переважна більшість цих пісень побудована в формі діалогу (часто уявного діалогу-звертання до найближчих людей):

Умер жовняр, умер, ему не дзвонили, Приїхали два жовняри та му вистрілили. Не плач, тату, не плач, не вдавайся в тугу, Поховали твого сина у зеленім лугу. Не плач, мамко, не плач, не йди до ворожки, Поховали твого сина в полі край дорожки. Не плач, брате, не плач, не вдавайся в ліки, Поховали твого брата жовняри навіки. Не плач, сестро, не плач, гіркими сльозами, Поховали твого брата межи деревами. Не плач, мила, не плач, черлена калино, Бо вже нема та й не буде того, що-с любила.

Answer 2

Жовнірські пісні — це колекція українських народних пісень, які були зібрані, записані та опубліковані у 1907 році Миколою Лисенком. Ці пісні мають глибокі корені в українській народній культурі і відображають життя, традиції, звичаї, а також емоції і долю українського народу.

Оскільки в архіві Миколи Лисенка міститься велика кількість пісень, то конкретний зміст пісень може варіюватися від однієї до іншої пісні. Вони можуть розповідати про різноманітні теми, такі як любов, природа, історія, повсякденне життя, а також національна гордість та туга. Важливо відзначити, що ці пісні є важливою частиною української культурної спадщини і мають велике значення для збереження і передачі національної ідентичності.