Question

Твір за метафорою слово мир​

Answer 1

Ответ:

Мир і війна

Скільки існує світ — стільки й існують війни. Світ ділили, переділяли, знову ділили... Жодна держава не існує вічно: то приєднується до чогось, то відділяється, то її знищують. Іде безкінечний переділ світу.

І над цими глобальними катаклізмами хтось стоїть, комусь не йметься все захопити, підпорядкувати собі, володіти.

На жаль, війни роблять не народи, а лише окремі постаті. Стільки історій існує про те, як із-за дрібниці починалися кровопролиття. Так легко підбурити на національну ворожнечу — і так важко зупинити кровопролиття.

А життя у людини лише одне, і воно не повториться. Ніхто не має права забирати життя іншого, бо немає більшої цінності у світі, ніж людське життя.

Постійно на земній кулі йдуть війни. Кожен день хтось десь воює, помирає. Для всіх навіть співчуття не вистачить. Найбільше болять людині війни на її території. Слава Богу, ми вже 56 років без війни. Нещодавно святкували річницю перемоги. Який незвичайний цей день! Весна вже давно почалась, але саме 9 травня все буяє і кипить у цвіту; у цей день найкрасивіша весна, найбільший цвіт, найчарівніші квіти, наймиліша музика і найдобріші люди. Цей день на всіх накладає печатку милосердя, доброти, якоїсь патріотичності, урочистості. Щемно на серці, боляче дивитись на останніх ветеранів. Їх уже зовсім мало, і з кожним роком вони бідніші і бідніші. Гірко і соромно їм дивитися в очі, бо держава зробила їх жебраками. Зносилися костюми, скоро ні до чого буде і ордени чіпляти. Отак ми їх шануємо. А вони воювали за Батьківщину, за нас. Невже раніше люди були інші? Кращі?

Цікаво чи зараз змогли б проявляти такий патріотизм, чи спроможні на подвиги наші сучасники? Держава у нас ніби є і ніби її немає. Зовсім відсутнє почуття захищеності, таке враження, що нікому наверху немає справи до простого народу. А ми ж так чекали самостійності, незалежності! Як довго-довго ми її виборювали. Скільки крові пролито, скільки життів загублено! А в ім'я чого? Хіба ми зараз щасливі? Ми злидарі. Це про нас говорять: чому ми такі бідні, бо дурні; а чому дурні — бо бідні. Замкнуте коло. Я часто замислююся над долею свого народу: ну чому він такий терплячий і покірний? Як може весь народ бути рабом, терплячим волом? Чи ми такі байдужі, чи ледачі, чи боягузи? Мабуть, все-таки страх робить таке з людьми. Так звідки він взявся і коли причепився до нашого народу?

Наш народ не любить сам розпочинати війни, він ніколи цього не робив. Але він і не вміє себе захистити. А це погано. Ми засуджуємо Росію, що вона споконвіку втручається у чужі справи, розпалює війни, насильно когось завойовує. Прикладів сотні: Кавказ, Прибалтика, Афганістан, Угорщина, Чехословаччина, Чечня тощо. А це кров, це смерть синів, у яких є матері.

Моя Україна не любить війн, вона не кривава. Це дуже добре, нехай хоч матері наші спокійно сплять. Але і такою терплячою теж не можна бути. Адже ми зараз не живемо, ми існуємо, щоб не померти. Це дико після стількох років цивілізації, при такому розвитку культури, при наявності такої історії. Так не може бути довго! Просто це протиприродно. Адже існують світові закономірності. Мабуть, ми переживаємо зараз сутужні роки. І не може бути, що ніколи нічого не зміниться. Зміниться обов'язково! Шкода лише, що наше життя уже пройде...

Answer 2

Мир – це глибокий океан спокою, де хвилі долають свій шлях і зберігають гармонію. Він подібний до великого дзеркала, яке віддзеркалює всі обличчя нашого світу. Мир – це скарб, за яким ми завжди мусимо стежити та оберігати його, ніби найцінніший скарб.

Цей світовий океан несе в собі безмежну кількість таємниць і див, готових відкритися лише тим, хто зіткне свою душу з його безмежністю. У ньому живе різноманіття, наче кольорові рибки, що плавають у глибині моря, представляючи різноманіття культур та націй.

Але мир – це не лише спокій і рівновага, він також подібний до величезного гармонічного концерту, де кожен з нас – це окрема нота, що додає свою унікальність до цієї симфонії життя. І, як у кожному великому концерті, важливо, щоб кожна нота виконувала свою роль, сприяючи створенню цієї неповторної мелодії миру.

Мир – це скарб, який ми маємо оберігати і вартувати, бо лише завдяки йому наш світ може продовжувати існувати, надаючи можливість росту та розвитку кожному з нас. Він – це обійми безмежності, де кожен з нас може знайти своє місце, і тільки разом ми можемо створити мелодію гармонії і щастя.