Question

Написати міні-твір на тему “Моя країна”, використовуючи питальні та відносні, займенники, визначити їх розряд, морфологічні ознаки, синтаксичну роль.

Answer 1

Ответ:

Я жителька дивно красивою країни - України. Золотисті пшеничні поля і безхмарне блакитне небо стали її вічними символами. Різноманітна природа не може залишити байдужим жодного жителя і гостя цієї країни.

На території України знаходиться безліч неповторних водойм, які притягують погляд. Серед них велична річка Дніпро, в честь якої писали свої твори відомі художники слова. На її берегах приємно відпочити і скупатися річним спекотним днем. Чорне і Азовське моря ніжно омивають володіння країни, даруючи їй свіжий і злегка солоний аромат. А сріблясті чайки кружляють над цими водами в пошуках здобичі, не знаючи, що дарують цього світу красу.

Природа Криму таїть в собі неперевершені гори і вершини, вражаючі водоспади і озера, неповторні дерева і квіти. Таємничі гори Карпат заворожують погляд своєю величчю і красою. Неможливо не оцінити цю розкіш і досконалість природних творінь. У цих місцях зникають всі нагальні людські проблеми, які здаються мізерними і зовсім не важливими. Душа насолоджується і відпочиває в таких місцях, а думки очищаються і заряджаються природною енергією.

І це тільки відомі курорти. А скільки незвіданих куточків природи на Україні, куди практично не ступала нога людини. Де ваблять незаймані луки, кришталево чисті озера і круті береги. Але все це лише зовнішня оболонка мого рідного краю. Такий мені представлялася моя батьківщина в далекому дитинстві. А що сьогодні відбулося з цієї казковою країною?

Неможливо зараз спокійно дивитися на те, як улюблений і рідний край повільно гине, не витримуючи шкідливих викидів в атмосферу. Кожен куточок країни задихається від забруднень, вироблених численними заводами і автотранспортом. А природа адже має душу, вона все це відчуває і пропускає через себе. Вона втомилася боротися, так як вже не в силах зупинити цей глобальний процес.

Боляче дивитися на забруднені водойми, в яких більше не можна купатися. Важко бачити увядающие рослини, яким не вистачає кисню. І навіть деколи здається, що могутні гори повільно тануть від цієї напасті. А найстрашніше розуміти, що навіть повітря, яким ми дихаємо, тепер став отруйним.

Дитячі майданчики, які раніше так радували малюків і дарували дорослим їх безтурботний дзвінкий сміх, тепер перетворилися в стоянки або заправки для машин. Палаци культури масово закриваються і перетворюються в офіси і торгові площі. Підростаючому поколінню ніде проводити дозвілля і вони поневіряються без діла по вмираючим вулицях своїх міст. А адже в них наше майбутнє, наша надія на краще життя, яка з кожним роком розчиняється з болем в серці.

Як боротися з усім цим? Як пояснити людям, що разом з природою повільно гинемо і ми? Але кого це цікавить, якщо все це є невичерпним джерелом доходу. Ні, я вірю, що життя зміниться на краще. Моя батьківщина знову повстане і засяє новими фарбами. І я не залишу Україну в скрутну хвилину і буду боротися за її безхмарне майбутнє. А поки я лише уві сні знову опиняюся в тій чарівній країні, яка дарувала мені щастя і нічого не просила натомість.

Answer 2

У країні, де сонце встає над злитими хребтами Карпат, чиї невгамовні ріки витинають у хаосі стежки нашої історії, там живуть люди, для яких домівка — це не лише місце, а й запитання. Колишня частка Союзу, де серця пульсують патріотичним вогнем, а в очах світиться надія на краще завтра.

Хто, як не ми, може розказати про той унікальний бленд традицій та інновацій, що простелює шлях нашого розвитку? Де велич царює в архітектурі старовинних замків, а в той же час, де миттєвість переплітається зі сучасністю на вулицях космополітичних міст.

Чому ми, українці, так горді своєю мовою? Яка та сила, що пронизує кожне слово, наче вітерець, що гойдає колосся на наших житніх полях? Як родом з родючої землі, вона визначає нашу національну ідентичність, та й що тут приховано — говорить про нас як про нарід, який вибрав свій шлях у великому світі.

Та хто визначає наші звичаї, доброчесність, і той справедливий гнів, коли порушують наші права? Чиї руки ллють мед з вуликів наших селень, а хто ті, хто робить нашу культуру багатошаровою та глибоко насиченою, як писанки, що гріються в руках дітей під час святкового ранку?

І найголовніше, де в нашій країні пекуче сонце сідає за західним горизонтом, покликане завершити ще один день своєї безмежної подорожі? Та хто чекає на ранок, який приведе нові можливості, виклики та перемоги?

Отож, наша країна — це не лише територія, обведена на карті. Це живий організм, який пульсує в такт наших сердець. І відповіді на питання "хто", "де", "чому" стають ключами, які відкривають ворота у світ, що трепетно чекає, щоб дати нам свою відповідь.