Question

Твір на тему спогади далекого дитинства​

Answer 1

Ответ:

Цвірінькнути

Дорослі діти. Ми вже стоїмо на порозі самостійного життя. Скільки шляхів перед нами розстилається! Кожен із нас обере лише один, свій, і попрямує ним, поступово, але неминуче віддаляючись від свого дитинства. Як же хочеться кожному з нас швидше переступити цей поріг, відчути себе самостійним, дорослим, ні від кого незалежним. Як хочеться швидше розірвати цей зв'язок з усім дитячим, смішним. Скоріше б набути атрибутів дорослості. Життя закружляє нас у своєму шаленому танку. І не кожен зараз знає і розуміє, як захочеться нам, вже дорослим, солідним, повернутися хоча й подумки у теплі, сонячні дні дитинства, спогадами зігріти душу. Як говорив видатний художник Юрій Васнецов: "Я все ще живу тим, що запам'ятав і бачив у дитинстві".

Спогади дитинства, як сонячні зайчики, метушаться, горнуться, висвітлюють, ніби прожектором, дорогі серцю картини. Раннє дитинство... Велика кольорова коробка, а в ній — цілий іграшковий рай; заводна комаха-сонечко, жовтий ведмедик, яскраві кубики і велика лялька. Вікно відчинене, легенький подих вітру слабким парусом піднімає занавіску. Із сусідньої кімнати лунає ніжний матусин голос: "Донечко, снідати час!" Знову і знову повертається цей барвистий сон пам'яті. А під плином років раптом спалахне якась деталь, і знову відкриються чарівні горизонти дитинства.

А ось я серед квіткового різнобарв'я. Тепло, сонячно і ціле море квітів. Вони лоскочуть мені щічки, ніжно торкаються чола, допитливо заглядають у вічі: "Хто це? Можливо, маленький ельф? Новий житель нашої країни?" Прямо перед собою бачу незвичайну не схожу на інші квітку. Хочу торкнутися її, протягую руку, а вона здіймається в небо і розчиняється у небесній блакиті. Я і здивована, і збентежена водночас... Аж раптом дужі таткові руки вихоплюють мене, і я слідом за тією квіткою-метеликом злітаю в небо назустріч усміхненому татковому обличчю і сонцю.

Answer 2

Далеке дитинство - це, можливо, найдорожчий скарб у житті кожної людини. Спогади про ці роки навіюють тепло і ніжність у серці, незабутні миті радості і легкості. І хоча час неповернений, мої спогади про далеке дитинство завжди зі мною, як вірний компаньйон у подорожі життям.

Моє дитинство минуло в тихій провінційній місцині, де час текти повільно, а кожен день був заповнений новими відкриттями і пригодами. Пам'ятаю, як кожного ранку вставав з ранку, щоб вибігти на вулицю і зустріти своїх друзів. Ми грали у футбол на старій спортивній площадці, забиралися на дерева і будували перші "склади" з картонних коробок.

Спогади про нашу сімейну оселю також заповнені найкращими емоціями. Батьки завжди були поруч, готові підтримати і підказати. Найбільше на світі мене вразила бабуся, яка жила з нами. Вона завжди розповідала нам чарівні казки перед сном та готувала найсмачніші пироги і печиво. Ще зараз відчуваю запах її кухні і чую той лагідний голос, який розповідав про далекі світи і часи.

У нашому далекому дитинстві не було сучасних гаджетів та інтернету, але ми не відчували їхньої відсутності. Ми гралися на природі, розмальовували сонцем і вчилися долати перешкоди. Той час був часом навчання і дослідження, коли кожен день був новим відкриттям.

З часом ми виростали і рушили у світ, залишаючи за собою далеке дитинство. Проте спогади про ті роки завжди з нами, нагадуючи про безцінну цінність дитинства та ту незабутню атмосферу тепла і безтурботності, яку ми мали щастя відчути.

Далеке дитинство - це час, який завжди буде жити в наших серцях і наповнювати наше життя радістю і ностальгією. То був час дивовижних пригод і найкращих спогадів, які ми зберегли на все життя.