Question

складіть лінгвістичну казку чи напишіть лінгвістичний твір про правопис часток (7 речень) даю 50 баллов

Answer 1

Відповідь:

Жила-була мова, яка любила говорити тільки з гарними словами. Вона вважала, що якщо говорити з ввічливістю та повагою, то все буде гаразд у житті.

Одного разу мова зустріла слівце, яке було дуже незадоволене своїм виглядом. Воно вважало себе занадто коротким та нескладним, і нікому не хотіло спілкуватись з ним.

Мова, яка завжди шукала гарне слово, вирішила допомогти слівцю. Вона розповіла йому, що найголовніше - це не довжина слова, а те, як воно звучить та якими почуттями воно наповнене. Мова навчила слівце красиво звучати та говорити з повагою до інших.

Після цього, слівце стало говорити все більше та більше, і все йому легше й легше було знаходити гарні слова для розмови з іншими. Тепер воно було щасливим та задоволеним собою.

А мова, в свою чергу, була щаслива, що змогла допомогти іншому слову знайти свій голос. Вона була впевнена, що коли ми говоримо з повагою та лагідністю, ми можемо зробити світ кращим місцем для життя. Так мова та слова жили довго і щасливо, навчаючись одне від одного і допомагаючи один одному.

Пояснення:

Answer 2

Одного разу у країні мовознавців жили частки. Були серед них "не" та "ні", "би" та "б", "ж" та "же", "то" та "тьо". Вони жили разом, але часто сперечалися.

"Не" завжди хотіла вказати на заперечення, але "ні" відгукувалася: "Ні, так не завжди правильно!"

"Би" завжди хотіла підкреслити умовність, а "б" заперечувала: "Більше не треба цієї умовності!"

"Ж" вказувала на приклад, але "же" додається до вже відомого: "Живи, а же вчися!"

"То" могла б бути сполучником, але "тьо" завжди стояла на шляху: "То справжній шлях, а тьо – заважає!"

Але одного разу з'явився "силач" - слово. Воно змусило частки сприматися разом, створити правила та взаєморозуміння. Так народилися нові слова, речення стали гармонійними, а правопис часток був належним.

З того часу "не" та "ні", "би" та "б", "ж" та "же", "то" та "тьо" жили в мирі і злагоді, сприяючи красі мови. І хоча іноді вони сперечаються, це лише для того, щоб зберегти баланс і гармонію у мові. Так завжди було і так буде завжди.