Question

Твір-опис будівлі (у художньому стилі) (В Україні)!

Answer 1

На землі здавна були три духовно найважливіших місця. Це Ватикан у Римі, Мекка у країнах ісламу та Києво-Печерська лавра у Києві (Україна).

Києво-Печерська лавра була заснована близька тисячі років тому. Тисячі людей приїздять сюди, щоб подивитись не тільки на цей дивовижний витвір мистецтва, але й насправді святе місце.

Початок розвитку цієї народної святині дали два православні монахи. Вони почали рити у землі печери, щоб жити там, майже не спілкуючись із зовнішнім світом. Таким чином, вони намагались найбільше з’єднатися з Богом. До них приєднувалось дедалі більше людей, і згодом ці печери перетворилися на великий монастир.

Монастир ставав все могутнішим і мав велике значення у релігійному житті слов’янського народу. Згодом монахи почали будувати різні релігійні споруди зовні, які потім переросли у великий, оточений кам’яною стіною комплекс із багатьма храмами. Тому зараз Києво-Печерська лавра поділяється на печери та наземну частину монастиря. Доречно було б додати, що лавра здобула таку назву через печери, які є її основою, та стала лаврою не миттєво, а упродовж багатьох століть, бо лаврою у ті часи були тільки наймогутніші монастирі. Взагалі на території України у ті часи існувало лише три такі лаври і Однією з них була Києво-Печерська.

Печери стали останнім притулком для усіх, хто жив у них та помер у давні часи. У печерах лаври знаходиться найбільша кількість похованих святих у світі — 119. Тут є і легендарний Ілля Муромець та той, хто почав написання історії слов’янського народу — монах Нестор-літописець. Є тут і святий Агапій, який, за легендою, писав ікони, які потім зцілювали безнадійно хворих, і, кажуть, якщо зараз ви підійдете до святих мощів і поцілуєте їх, то всі ваші хвороби зціляться. За легендою, тіла померлих монахів клали у сире приміщення печер, і коли до них згодом приходили люди, то вони бачили, що тіла цих монахів не розклалися, а перетворилися на мумії!

Архітектура наземної частини лаври просто дивовижна. У соборах постійно поновлюються прекрасні фрески, які в багатьох соборах зроблені у стилі українського бароко, для якого характерні блискучість, величність, різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою є дзвонарня. Вона сягає приблизно 300 м заввишки, і щоб піднятися майже до самої верхньої частини, треба подолати 400 сходинок.

Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих скарбів українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її як своє життя, родину, душу.

Читать полностью: http://tvori.com.ua/kiyevo-pecherska-lavra-opis-pam-yatok-istori%d1%97-kulturi/#ixzz4dlhqSPzg

Answer 2

Сонячні промені ласкаво грали на поверхні старовинної будівлі, зводячи свої відображення від митьового блиску до відтінку теплого меду. Ця архітектурна перлина, як мудрий сторож віків, височіла серед інших буднів із благородною сміливістю.

Кам'яна стіна, здавалося, зберігала в собі спогади сотень років, віддзеркалюючи в своєму бархатистому відтінку переплетені долі минулих поколінь. Викривлені двері з витертою фарбою казково співзвучали зі старовинним шармом будівлі, віддаючи легкий скрип при кожному відчиненні, як старовинний таємничий секрет.

Вікна, вкрай витончено врізані в стіни, були справжніми панелями мистецтва, через які відбивалося світло та краса зовнішнього світу. Їх барви та візерунки майстерно вписувалися в загальний контекст будівлі, словно зберігаючи загадкову гармонію із довкіллям.

Схід сонця м'яко обіймало кожен куток цієї будівлі, розкриваючи таємницю її кожної ніші і виступу. Співзвучності форм та зіграності відтінків надавали будівлі душу, яка віддзеркалювалася в повітрі з ніжною грайливістю.

Верхівки стовпів тягнулися до неба, ніби дотикаючись до хмар і навіть здавалося, що вони здатні розкрити нам дорогу до безкрайніх глибин історії. Кожен різерв в камені, кожен архітектурний вираз вироблений талановитими руками майстрів минулого, звучав як поетична гармонія між часом та структурою.

Будівля була справжнім каменем часу, який утримував у собі багатогранність життя та вічності. Вона не просто стояла тут, а здавалося, що дихала, говорила і спілкувалася з кожним, хто мав сміливість взяти в руки її терпку долю.

Таким чином, в будівлі простелялася унікальна мозаїка життя і мистецтва, виткана зі спогадів, творчості та вічного пошуку. Це було справжнє диво архітектури, в якому переплелися душа минулого і дух сучасності, створюючи неповторний образ краси та вічності.