Question

Напiшить твiр розповiдь на одну iз тем ( розповiдь ведiть про минулi подïi) -пролiсок пробив листочек торiшнiй -щокою неба скочувались зорi

Answer 1

Найперша квітка, що зацвітає навесні -це пролісок. Це маленька, але мужня рослинка має тоненьке стебельце з малесенькими видовженими листочками, що розташовані попарно. Квіточка проліска має ніжні, видоажені, загострені на кінці пелюстки синього кольору. У неї ніжні, ледь чутні пахощі. Ця рослинка така тендітна, що незрозуміло як вона пробиває корку весняного снігу і витримує такі нічні морози. 

Answer 2

Пролісок пробив листочок торішній - щокою неба скочувались зорі

Минало літо 1985 року, але ті спогади досі живі в моєму серці, як колишні зорі на нічному небосхилі. Та розповідь, що виткала мені доля, надала мені не тільки безцінний дар віри у чудеса, але й показала, як відчувати кожний момент тепла й кохання навіть у зовнішній прохолоді.

Того вечора я прогулювався біля лісової галявини, де купалася море зірок на небосхилі. Надворі панувала незвичайно спокійна та таємнича атмосфера. Вітерець легко грався з листям дерев, а сутінки поглиблювали відтінки всього навколо. Здавалось, що час зупинився, а я став спостерігачем за казковим виставою природи.

Серед листя на землі я помітив чарівний пролісок. Тендітний, майже прозорий листочок торішніх часів, якими я звик жити в пам'яті. Неначе крихітний віконечко у минуле, яке допомагало знову відкрити свої сторінки та згадати радісні моменти.

Я підняв його на долоню та здивовано подивився на мерехтливе небо. Зорі були тут, так само яскраві та гарячі, як і колись, коли я бачив їх у дитинстві. Ті самі зорі, які я захоплено розглядав із вікон своєї кімнати, мріючи про космічні пригоди.

Ці зорі знали всі мої таємниці, бачили мої мрії, спостерігали за моїми радощами і зазнаваними переживаннями. Вони були частиною мене, моєю надією і натхненням.

Мій розгублений погляд спіймав кілька метеорів, що спалахнули на небі. Вони нагадали про те, як швидко пролітає час, як змінюються події і миті, але наші спогади залишаються вічними.

Я повернувся додому зі смішаними почуттями. Складно було змирити сьогоднішню дійсність зі спогадами минулого. Однак, зі знайденим проліском, я розумів, що спогади зберігають у собі особливий ключ до щастя в сьогоденні. Вони нагадують, що важливо берегти кожну мить і насолоджуватися найпростішими радощами життя.

Вечір вкотре нагадав мені, що навіть у сірій рутині і звичайних моментах можна знайти внутрішню красу та натхнення, споглядаючи небо з його тисячами зірок. І я більше не забуду, що кожен листочок минулого може прикрасити моє сьогодення відтінками незабутнього.