Question

Напиши пейзажну мініатюру за поданим початком. Уведи в текст однокласні та неповні речення. Дотримуйся стилю. Кру...Кру...Кру... Тужливої курличуть у високому небі журавлі

Answer 1

Кру...Кру...Кру... Тужливо курличуть у високому небі журавлі. Пізньої осені природа рідко нагадує про свою чарівність. Вона холодна і млява. В небі нескінченною низкою пливуть сірі хмари, високі темні ялини відображаються в сірій річці. Холодно. Сіро. Нудно. А про себе вже нагадує морозним вітром зла зима.  

Зрізали вже в городах навіть останню капусту, і зайцю стало нічого вкрасти. Полетіли спочатку граки і ластівки, за ними потягнулися жайворонки, чаплі, журавлі, гуси. Зяблики, синиці і блакитні сойки не відлітають в теплі краї, вони живуть в густих заростях ожини, шипшини або виноградної лози. Вони харчуються їх насінням і плодами, яскраво-червоними ягодами горобини та ще тим, чим ми, люди, підгодовуємо їх в цей важкий час. Звірі заготовляють їжу на зиму, змінюють вбрання, готують собі теплі житла.

Answer 2

Кру... Кру... Кру... Тужливо курличуть у високому небі журавлі. Їхні звуки переплітаються з тихим шелестом вітру серед листя, яке охоче гойдається на струнких гілках високих дерев. В цей спокійний ранок природа прокидається повільно, мов простягаючись після нічного сну.

Удалі куштує свіже повітря, а пахощі ранкової роси наповнюють кожну клітину природи. Сонце суне свої промені крізь розкинуті хмари, освітлюючи зелені поля, де пшеничні колоски тихо зітхають від ранкової свіжості. Кожна ниточка павутинки у лісовій гущі переливається в променях світла, нагадуючи про приховані таємниці цього урочища.

На далекому горизонті гірський хребет, наче огортаючи землю руками, надихається чистотою височінного повітря. Там, серед вечнозелених сосен, таємничі тумани ледь розпливаються під променями сонця, створюючи зореподібні візерунки на землі. Ланцюги гірських вершин виглядають непохитними та величними, мов сторожі над живою рікою часу.

А десь поруч, у затишній бухті, лагодиться сріблясте озеро. Його спокійна поверхня відбиває небесне блакить та легкі хмаринки, немов шелестять легкими дотиками. Під крилами чарівної ранкової аури, вода стає світлом, яке грає на дні озера, розкриваючи свій скарб непохитного спокою.

Кру... Кру... Кру... Тужливо курличуть у високому небі журавлі, зберігаючи у своїх звуках вічне зв'язок між небом та землею. І поки вони пливуть над цим вічним пейзажем, кожен дотик вітру, кожне пахощі роси та кожна віддаляючася зоря, збагачує цю картину життя й краси.