Question

Написати твір - мініатюру на одну з тем: «Поспішаймо творити добро ..» або «Материн гнів як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане» використовуючи відокремлені члени.

Answer 1

Ответ: поспішаймо творити добро

Як ви думаєте, що таке добро? А що таке зло?

Упродовж всієї своєї історії людство намагається відповісти на ці вічні питання. Давайте поміркуємо разом. Мені здається, що добро в першу чергу пов'язане з умінням радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на відчуття інших і тримати свою душу відкритою.

Коли ми говоримо про людину „добрий”, то маємо на увазі, що він готовий ' прийти на допомогу іншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця.

Але чи можна бути добрим взагалі, ніяк не проявляючи доброту в справах? Мені здається, навряд чи. А чи можна примусити людину бути добрим? Неможливо! У англійців із цього приводу є цікаве прислів'я: „ви можете змусити коня підійти до води, але не можете змусити її пити”. Добрі справи люди здійснюють за велінням серця, за наказом совісті, а не з примусу.

Чи є початком доброго відношення до людей уміння прощати? Але необхідність і готовність прощати спричиняє за собою етичний пошук. Як співвіднести доброту і поблажливість, провину і покарання? Відповіді на ці складні питання нам доводиться вирішувати все життя.

Але мені хочеться, щоб ви в будь-якій життєвій важкій ситуації пам'ятали слова Габріеля Гарсіа Маркеса: „Завжди знайдуться люди, які захочуть заподіяти тобі біль. Але потрібно продовжувати вірити людям, тільки бути трохи обережніше”.

Объяснение:

Answer 2

Поспішаймо творити добро

Ранок на ринку відкривав перед мешканцями села невидимий світ. Столиця шуміла, неначе бджолиний улей, завжди повна людей, що метушаться вздовж прилавків. Серед них була старенька жінка із добрими очима, які здавалися такими ж великими, як і її добродійна душа. Вона ніколи не позбавалася усмішки на обличчі, і навіть в самих сумних моментах її було важко зламати.

Поспішаючи, жінка пригубила глечик меду, що тримала у руках. Мед був не просто солодкий напій, але й її частка добра, яку вона розділяла з усіми навколо. Кожного ранку вона ставила свій мед на прилавок і давала кожному, хто прагнув поласувати цим смаколиком.

Роки минули, а її вік не зупинився. Одного дня її немає серед нас. Село покрила сумна туга, але лише до того часу, поки з'явився сюрприз від долі. Виявилося, що жінка завістила фонд підтримки бідних, про який ніхто не знав. Це було її найбільше добро, яке тепер жило в серцях тих, кому вона допомагала.

Пам'ять про неї триває, наче весняний вітерець, що розносить аромат квітів по всьому селу. Її приклад надихає і нагадує, що найкращий спосіб вшанувати її пам'ять - це продовжувати творити добро, незважаючи на час та обставини.

Материн гнів як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане

Мати стояла в дверях, її погляд був лютим, наче грозові хмари, що нависають над горизонтом. Вона змінювала погляди на мене та наростаючим гнівом вимагала пояснень. Її гнів був як весняний сніг - рясно впаде, але, якщо не знайти швидку роз'яснюючу дорогу, скоро розтане.

Тремтячими руками я намагався пояснити, але слова здавалися важкими, немов крижаний пласт. Мати була як буря, що вириває дерева з корінням. І тоді, зорігнувши свою гідність, я сповільнив своє дихання та відкрив для неї свою душу. Слова вилились, наче теплий весняний дощ, розтопивши лід між нами.

Материн гнів почав розтанути, а в її очах з'явилися сльози, як весняні квіти, що проростають після снігового покриву. Ми зрозуміли одне одного краще, пізнавши, що навіть найглибший гнів може розтанути в обіймах любові та розуміння.

Так само, як весняний сніг віддає місце теплу та росту, материн гнів може змінитися на вчасну довіру та обійми. Розмова показала, що важливо не тільки подолати внутрішню бурю, але й знайти шлях до злагоди та зрозуміння.