Question

Люди помогите пересказать пожалуйста, очень срочно,умоляю!!!! Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Діди йшли попереду з сітками і хропачами дуже повільно, ніби на звичайну нічну рибну ловлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стріля­нину, ні на рев німецьких нахабних літаків,— одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого від­ступу, для них ніби не існував зовсім. — Слухай, батьку! Ти не можеш іти трохи швидше? — звернувся до Платона Троянда. Платон не одповів. — Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда ще раз. — Ні, не можу,— одповів Платон. — Чого ви отакий швидкий ста­ли, хто вас знає? Старий я вже швидко ходити. Одходив уже своє. — Скажіть, а де ж річка? Далеко річка? — А ось і річка. Дійсно, лоза зразу кінчалась, а ми вийшли на чистий піщаний висип. Перед нами була тиха широка Десна. За річкою крутий бе­рег, а далі, праворуч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив. Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися з заходу на все небо. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зо­всім чорна, а самий верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними і жовтими мазками. Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар. І все це одбивалося у воді, і здавало­ся, що ми стояли не на землі, що ріки немає, а міжхмарний темний простір, і ми, розгублені в ньому, малесенькі, як річні піщинки. Небо було надзвичайне. Природа була ніби в змові з подіями і попереджа­ла нас своїми грізними знаками. Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині. Десь за нами і ліворуч попід хмарою носилися ракети, мов змії. Було видно. Світи­ло жовтуватим відблиском жовтої корони хмар. Гриміли гармати. Ми стояли нерухомі. Було щось надзвичайне, урочисте і грізне. Усі при­мовкли і розгубилися, немов перед якоюсь виключною подією. — Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вмі­ли шануватися, так уже повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас. Ми розсілися у човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думку. — У тебе готово, Савко? — Можна. А хмар наперло... Ач, що робиться! Страшний суд, чи що, по­чинається? — Дід Платон подивився на небо і плюнув у долоню. По­тім він узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега. Савка з онуком гребонули опачинами. Човен був великий і старий-престарий. Він увесь був просмоле­ний смолою і покарбований часом. Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху ча­рівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба​

Answer 1

Ответ:

Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого від­ступу, для дідів, які йшли попереду, ніби не існував зовсім.

— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда двічі.

— Ні, не можу,— одповів Платон. — Одходив уже своє. .. А ось і річка.

Перед нами була тиха широка Десна. Над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.

Сонце давно вже зайшло. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зо­всім чорна. Природа була ніби в змові з подіями і попереджа­ла нас своїми грізними знаками.

Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині.

— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. --Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.

Ми розсілися у човні мовчки.

Я сидів у човні близько коло діда Платона, який узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.

Answer 2

Ми мовчки рушили по стежці в густому лозі. Діди ішли попереду, маючи при собі сітки та хропачі, мовляв, на звичайну нічну риболовлю. Вони не звертали уваги ні на німецьку артилерію, ні на лайно нахабних німецьких літаків. Цілий німецький салют, який недавно так дратував нас під час важких боїв, здавався їм невидимим.

Троянда намагався попросити діда Платона підійти трохи швидше, але він не відповідав. Троянда спробував знову, але дід лише відказав, що вже старий і не може йти швидко. Вони зупинилися біля річки Десна, де берег був крутий, а небо над ними було дивовижне. Сонце давно сіло за горизонт, але проміння освітлювало хмари на заході.

Небо було надзвичайним, природа попереджала їх грізними знаками. Вони помітили ракети над головами та гарматний грім, але всі стояли нерухомо, охоплені урочистістю цього моменту. Потім дід Платон закликав всіх сідати у човен і попливти. Небо ставало все темнішим, а хмари нагадували страшний суд.

Човен, в якому сиділи Троянда та інші, був старим і просмоленим. Дід Платон та його онук гребли веслами. Той момент був наповнений таємничістю та піднесенням, і всі плекали свої невеселі думки.

У тому човні я сидів поруч з дідом Платоном, спостерігаючи за річкою, берегами та суворим обличчям діда на тлі урочистого неба.