Question

Скласти казку 《ранок без звертання》(придумайте что то своє, а не копируйте с інтернету​

Answer 1

Ответ:

. "Ранок без звертань"

Ви коли небудь думали як буде виглядати ранок без звертань? Зараз ми з вами це і дізнаємося

Десь дуже далеко за лісами , за горами було невеличке містечко в якому ніхто ні до кого не звертався . Люди в цьому містечку були похмурі і не емоціональні , вони не посміхалися , не раділи як ми вони просто ходили на роботу , в школу в університет , вони навіть не спілкувалися між собою.Одного дня все змінилося , хлопчик Василь який їхав до бабусі відійшов від зупинки і заблукав.Він потрапив у це місто , хлопчик дуже здивувався коли побачив якихось роботів замість людей . Він познайомився з хлопчиком який йшов до школи , хлопчик познайомив Василя зі своїми однокласниками і родичами. Скоро все місто заграло новими фарбами , всі почали,посміхатися , вітатися ,а хлопчикові допомогли знайти дорогу до

Объяснение:

Answer 2

У маленького хлопчика Василика був дивний звичай. Кожного ранку, як тільки сонце починало підніматися над обрієм, він виходив на вулицю та стояв там, мовчки дивлячись на це величне явище.

Василько був вже восьми років, і його ранкова ритуаль вже тривала два роки. Ніхто в селі не розумів, чому він це робив. Діти сміялись з нього, а дорослі здивовано питали, що в нього таке особливе в сонці. Василько завжди відповідав однаково: "Сонце - це найпрекрасніше створіння на світі, і я хочу побачити його без звертання до когось іншого."

Але одного ранку, коли Василько стояв на вулиці, глядаючи на сонце, він почув тихий шепіт. Це було сонце, яке звернулося до нього словами: "Васильку, ти один із небагатьох, хто подивився на мене безпосередньо. Я хочу подякувати тобі за твою відданість."

Василько був вражений цим незвичайним подією. Він сказав сонцю: "Я ніколи не відвертаю свого погляду від тебе, бо ти найкращий і найяскравіший світлоч у цьому світі."

Сонце посміхнулося і сказало: "Ти маєш надзвичайний дар, Васильку. І я хочу, щоб ти завжди пам'ятав це. Тепер ти зможеш бачити мене навіть у найпохмуріший день."

З того дня Василько став найщасливішим хлопчиком у селі. Він більше не тільки бачив сонце, він відчував його тепло і світло навіть тоді, коли хмари прикривали небо. Він розповідав іншим дітям про свій особливий дар і навчав їх бачити красу, яка завжди оточує нас, якщо ми лише звернемо на неї увагу.

Василько став великим вченим, який вивчав природу та світло, і всі його дослідження були надзвичайно важливими для науки. Але найголовніше - він завжди залишався тим самим маленьким хлопчиком, який бачив красу в найпростіших речах, і навчав інших робити те саме. Бо іноді найбільше диво - це те, що ми маємо навколо нас кожен день, і ми просто маємо відвернути від неї увагу, щоб побачити цю красу без звертання до когось іншого.