Question

- Напишіть етюд-казку. А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти... (Т. Шевченко)​

Answer 1

Ответ:

Объяснение:

Якби ви знали, паничі,

Де люде плачуть живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне Бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам. /223/

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Answer 2

Була-не-була одна прекрасна країна, де кожен кущ, кожна квітка, і навіть дерева вміли говорити. У цій країні жили верби, високі й горді, над самим ставом. Усі дерева любили грати й співати, але верби були найкращими музикантами в цілому лісі.

Одного разу, коли сонце вже сховалося за горизонтом і над ставом запанувала тиша, верби вирішили дати незабутній концерт. Вони розквітали в різнокольорові квіти, а їхні зелені віти тремтіли від схвильованості.

Перша верба взяла великий листок і затрубила на ньому як на трубі. Звук листка линув над водою і надавав мелодії особливого звучання. Друга верба, підхопивши ідею, почала легенько штрикати листками один по одному, створюючи приємний тріскотіння. Так по черзі всі верби долучалися до музичного дійства, створюючи витончену симфонію.

Зелені віти верб, відбиваючи проміння лунного світла, створювали на воді мерехтливу сріблясту доріжку, яка провадила до самої середини ставу. Саме там, на маленькому острові, жив мудрий чаклун по імені Амадей. Він був давнім другом верб і завжди радів їхнім витворам.

Амадей прокинувся від музики і вийшов на берег ставу. Йому було дуже цікаво, що ж таке сталося. Він спостерігав за вербами, які стояли над ставом, і його серце наповнилося радістю.

Після закінчення концерту, Амадей зробив першим вербам комплімент: "Ви прекрасні музиканти! Ваші зелені віти плав