Question

Перепишіть речення, підкресліть займенники як члени речення. Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви (Л.Костенко). У себе на вежі вогонь запалила я, любий, твого воріття дожидаючись, хай він просвітить по морю доріженьку, щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись. Світе мій! Буду тебе дожидатися, в чорну, смутну фереджію повитая, і посаджу кипарисову гілочку, буде щодня вона слізьми политая. А як повернешся, я покажу тобі той кипарис мій в садочку квітчатому, здійметься він над всіма мінаретами в краї сьому, на мечеті багатому (Леся Українка). Вона дивиться, дивиться в душу. Вона палить очима до дна. А я все це дотерпіти мушу, бо в душі не душа, а вина. Вона йде вже, прямує до тебе, одчинила вже двері – й тобі нахиляє це атомне небо у своїй потойбічній журбі. Крапля совісті є ще на денці? Вона вірить і в краплю твою: у твоєму житті-одноденці я нікчемність свою впізнаю (І. Драч).

Answer 1

Ответ:

Тих, твій,мої, те, нічим, своїх, себе, я, твого, він,ти, мій, тебе, вона, той, мій, він, сьому, вона, тобі, своїй, твою, твоєму, свою

Объяснение:

Там, есть повтор этих слов, я не выписывала

Answer 2

Вечірнє сонце, дякую йому за втому. За ті ліси просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За його світанок, і за його зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую йому за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую йому за день, за цю потребу слова, як молитви (Л.Костенко).

У себе на вежі вогонь запалила я, любий, твого воріття дожидаючись, хай він просвітить по морю доріженьку, щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись. Світе мій! Буду тебе дожидатися, в чорну, смутну фереджію повита, і посаджу кипарисову гілочку, буде щодня вона слізьми полита. А як повернешся, я покажу тобі той кипарис мій в садочку квітчатому, здійметься він над всіма мінаретами в цьому краї, на мечеті багатому (Леся Українка).

Вона дивиться, дивиться в мою душу. Вона палить очима до дна. А я все це дотерпіти мушу, бо в моїй душі не душа, а вина. Вона йде вже, прямує до тебе, одчинила вже двері – й тобі нахиляє це атомне небо у своїй потойбічній журбі. Крапля совісті є ще на денці? Вона вірить і в мою краплю: у моєму житті-одноденці я вп