Question

Притча з життя Тараса Шевченка

Answer 1

 Було це дуже давно, коли ще царі і пани панували, людей пригноблювали... І був в Україні поет таланту небаченого, голосу гнівного, волі безудержної, а сили — богатирської. Звали того поета Тарас Григорович Шевченко, а в народі про нього говорили як про Буремного Тараса, Незламного Кобзаря.

  Стогнав народ знедолений, день для нього був ніччю, а ніч — нескінченною. І от прийшов поет, запалив вогонь та й покликав людей до сокири, цебто, на революцію.

  І підвелися кріпаки та чумаки, рекрути і наймички, запорожці, що Катерині не скорилися, за Січ і за волю билися, піднялися гайдамаки — добрі лицарі-рубаки, та й пішли із списами на царя-кровососа.

  Але цар, хоча й дурень, а зрозумів, хто народ обурив, то й заслав поета в далекі краї, де не було ні хліба, ні води, де жили дуже бідні казахи.

  Привіз Тарас Григорович у ті чужі краї гілочку української вербички, посадив її, кохав і пестив, поки виросла з тої гілочки велика верба.

  Багато води сивий Славута-Дніпро відтоді виніс у синє море. І от, повернувся наш Гнівний Тарас із заслання. Цього разу він знову захопив із собою гілочку уже тої верби, що зростив у неволі в казахських землях, і встромив її в петербурзьку землю.

  Розказують старі люди, що посадив нібито якраз навпроти царського палацу. Незабаром і там виросла українська верба, яка опустила свої віти аж до землі і заплакала гіркими слізьми за гірку долю українського народу. Сльози прямо фонтаном били. Кажуть, що оті фонтани з часом стали красенями, а з них і досі сльози кріпаків б'ють аж до неба.

  Відтоді хто з колишніх лицарів-запорожців в Петербурзі бував, обов'язково гілочку Тарасової верби брав, додому привозив і у себе саджав.

  Там, де колись був наш Тарас на засланні, тепер — місто Шевченко, і там збереглася Тарасова верба. Кажуть, стара стала, величезна, десь так у п'ять обхватів. І хто з українців там побуває, теж гілочку додому привозить, саджає, сумлінно доглядає, щоб обов'язково зросла велетенською.

  І так по всій Україні Тарасові верби розрослися, в кожному місті і селі віттям шелестять, Кобзареві славу співають.

Answer 2

Життя Тараса Шевченка було яскравим і складним, але у ньому можна знайти багато цікавих притч та висловів. Однією з них є наступна:

"Камінь у вирі"

Є відомий випадок з життя Тараса Шевченка, коли він, перебуваючи в експедиції з малювання пейзажів, зіткнувся зі складнощами й перешкодами.

Одного разу, під час походу, група художників рухалась крізь велику річку. Вони стикалися зі сильним течією, аби перейти на інший бік. Вдасться знайти поруч примхливий камінь, який час від часу виривало з-під води.

Коли Шевченко намагався переступити річку, вода стала ще потужнішою й підхопила його ноги. Художник мав нелегке завдання - триматися на ногах, не втративши балансу, та рухатися вперед, уникати небезпеки й намагатися не зіпсувати свої малюнки, які були з ним у мокрому рюкзаку.

Здавалося, що з кожним кроком камінь настільки міняє своє положення, що неможливо передбачити, куди він знову з'явиться. Але Тарас Шевченко не втрачав надії та витримки, і незважаючи на усі труднощі, він зміг подолати річку та досяг своєї мети - створив чудові малюнки і вразив своїх колег.

Ця історія стала своєрідною притчею про те, що життя може бути важким, навіть коли все здається нестерпним, а перешкоди змінюються та ускладнюються, треба ніколи не втрачати віри в себе та йти до своєї мети з впевненістю. Іноді, на шляху до успіху, можуть зустрітися непередбачувані перешкоди, але варто пам'ятати, що долати їх можливо, зібравши всі свої сили, витримку та мужність. Так само, як Тарас Шевченко не здавався перед капризним каменем, і ми, знаходячись у складних життєвих ситуаціях, повинні залишатися міцними й наполегливими у своїх діях.