Question

Помогите написать текст, Чому треба знаты и пом'ятати историю свого народу

Answer 1

Ответ:

Объяснение:

Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії – це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.

Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною.

Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова “нація” остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».

Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися.

Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам’ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки допоможе запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.

Answer 2

Знання та пам'ять історії свого народу мають надзвичайну важливість, оскільки вони виступають фундаментальною складовою культурної, національної та особистісної ідентичності. Історія – це своєрідне дзеркало, що відображає минуле, навчає нас і допомагає зрозуміти сьогодення.

1. Збереження культурної спадщини: Знання про історію допомагає зберегти культурну спадщину свого народу. Культура, мова, звичаї, традиції, мистецтво – все це становить невід'ємну частину історії, яку ми повинні передавати майбутнім поколінням.

2. Наука і пошук інновацій: Вивчення історії допомагає нам розуміти причини минулих подій, їх наслідки та результати. Це дає змогу уникнути повторення помилок минулого, а також взяти на озброєння досвід, який допоможе вирішувати сучасні проблеми та шукати інноваційні рішення.

3. Розвиток національної свідомості: Історія нашого народу розповідає про його становлення, перемоги та трагедії, про наші героїчні діяння та помилки. Вона формує національну свідомість, зміцнює почуття патріотизму та гідності, а також об'єднує людей в спільній меті.

4. Сприяння миру та взаєморозумінню: Пам'ять про історію нагадує нам про те, які страшні наслідки можуть мати війни, конфлікти та ненависть. Знання про історію інших народів допомагає розуміти їхні мотивації, традиції та культуру, що сприяє зміцненню взаєморозуміння і миру між народами.

5. Збереження національної ідентичності: Забути свою історію – це загроза втратити власну національну ідентичність. Пам'ять про минуле допомагає зберегти та вдосконалити те, що робить нас унікальними як народ.

6. Виховання громадянськості та гідності: Вивчення історії підтримує розвиток громадянських якостей, таких як відповідальність, повага до інших та свідоме ставлення до своєї країни. Це виховує гідність і віру в свої можливості.

Загалом, знання і пам'ять історії свого народу – це не просто обов'язковий елемент культурної освіти, але і ключовий фактор у формуванні сучасного суспільства. Той, хто пам'ятає свою історію, має можливість пройти шлях до майбутнього з розумінням, повагою до минулого та надією на краще завтра.