Question

Твір на тему трагедія Башмачкіна​

Answer 1

Ответ:

Хто винен у трагедії Акакія Акакійовича Башмачкіна?

(за повістю М. В. Гоголя "Шинель")

Так протікало мирне життя людини,

що з чотирмастами платні вміла

бути задоволеною своєю долею.

М. В. Гоголь

"Шинель" — остання з "петербурзьких повістей" Гоголя. Написана в 1839-1841 роках, у пору найвищого розквіту творчого генія письменника, "Шинель" продовжує тему "маленької людини", що звучить у "Портреті", "Невському проспекті", "Записках божевільного". Причому якщо Пушкін у "Станційному доглядачі" розповів про долю Виріна з позиції пана, нехай доброго і співчутливого, то Гоголь у своїх повістях розповідає про людей Петербурга, наблизившись до них упритул, як побратим з нещастя.

Герой "Шинелі" Акакій Акакійович Башмачкін — скромний чиновник в одному зі столичних департаментів, "чиновник не можна сказати щоб дуже примітний, низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на чолі, зі зморшками по обидва боки щік і кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним..." Башмачкін — особистість надзвичайно покірлива і незначна. Гоголь починає повість іронічним описом "зумовленості" усього життя свого героя. Незавидна доля випала йому, ще коли вибирали йому ім'я. Календар усякий раз відкривався на чомусь важкому для вимови (Трифілій, Варахасій і так далі). Зрештою вирішили назвати хлопчика Акакієм на честь батька. "Акакій" у перекладі з грецького — "незлобивий".

Таким чином, Башмачкін — двічі незлобивий, найсумирніший. Він служить на маленькій посаді, тому що йому, через його недоумкуватість, можна довіряти лише переписування паперів. Зате вже переписує Башмачкін ревно, любовно і не робить помилок, навіть коли з нього знущаються молоді і жваві колеги. Він тільки зрідка вимовляє: "Дайте мені спокій, навіщо ви мене кривдите?" І це тихе благання іноді здатне присоромити людей, нагадати їм, що Башмачкін — бідний, убогий, але все одно представник людства.

Answer 2

Трагедія Башмачкіна – це подія, яка сталася в селі Башмачкіно в Росії у 1910 році і відома своєю страшною природою та соціокультурним контекстом того часу. Ця подія вразила серця багатьох тодішніх свідків і залишила невиліковний шрам у колективній свідомості.

Башмачкін, селянський хлопець, який жив у бідності та обставинах, які не варто було бажати навіть своєму гіршому ворогові. Він був сиротою і виріс у сім'ї, де не було нічого, крім глибокої нужди. Життя Башмачкіна було сповнене тяжкостей, голоду та відчаю, і він був постійно гонений соціальною нерівністю та несправедливістю.

У цих умовах хлопець Башмачкін розробив мрію: зробити щось велике, здивувати світ, довести, що навіть сирота може здійснити великі справи. Він взяв в руки арфу, і ця музична здібність стала його виходом з реальності, де панували непрості обставини. Його гра на арфі була надзвичайною, і він сподівався, що ця музика відкриє йому двері до кращого життя.

Однак доля Башмачкіна була несправедливою. Він намагався прославити себе і свою музику, але натрапив на безперервний стік відмов та глузувань. Бездіяльність і недолік підтримки ламали його дух і віру в життя. Його мрія була розбита обставинами і суспільством.

Нарешті, після безлічі відмов та розчарувань, Башмачкін вирішив закінчити своє життя. Він взяв арфу та вийшов на вулицю. Його останній концерт був виступом перед небо та безжалісним світом. Він грав свою останню композицію, яка виражала його безнадію та глибокий психологічний стан.

Трагедія Башмачкіна відображає глибокий моральний та етичний вимір ілюструє, як суспільство може втратити талановитих і обдарованих людей через байдужість та соціальну несправедливість. Ця історія нагадує нам про важливість сприяти і підтримувати талановитих і обдарованих людей, незалежно від їхнього соціального походження, щоб уникнути подібних трагедій у майбутньому.