Question

Літературний твір про ураган ​

Answer 1

Джордж Стюарт «Шторм» (1941)

Книга американского топонимиста, профессора английского языка из Университета Калифорнии Джорджа Стюарта сразу стала бестселлером. Действие романа происходит в январе 1935 года: в Тихом океане, у берегов Японии, возникает циклон, который позже превращается в серьезный шторм и направляется к берегам Калифорнии. Урагану дают имя Мария. Интересно, что именно после появления этой книги Национальная метеорологическая служба стала давать ураганам личные имена. Кстати, в честь шторма Мария назвали американскую певицу Мэрайю Кэри. А самого писателя Стюарта стали называть «человеком, который дал имена ураганам».

Цитата: Ураганы – они как люди. У каждого шторма есть черты живого существа. Шторм может быть героем, даже главным героем. Где-то в глубинах четырехтомного учебника по метеорологии я прочитал об одном метеорологе, который настолько лично воспринимал ураганы, что стал давать им имена.

Answer 2

Ураган

Було тихо. Сонце занурювалося в океан, а вітер грав з листям на алеї. Небо розцвітало в усі відтінки рожевого і фіолетового. Мешканці маленького містечка Грінвілл на південному узбережжі сховувалися від спеки у своїх домівках, сподіваючись на спекуляції щодо погоди. Проте, всім це мало бути відомо, що незабаром змінилося все.

Опівночі над Грінвіллом зібрався ураган. Спочатку було тільки віддалене гриміння, а потім небо затягла хмара, ніби завіса темно-сірого вельми величного театру. Перші краплі дощу летіли відразу ж горизонтально, мов намагаючись втекти від надмірної сили вітру.

Мешканці почали відчувати дивний тиск у вухах, який зростав з кожною хвилею вітру. Дерева схилялись, ніби вони хотіли вклонитися перед надмірною потужністю природи. Дощ не припинявся, перетворюючись на бурю, що зливалася на місто мов поток розпаленого скла.

Люди закривали вікна і двері, але ураган був надто сильний, щоб його можна було просто відгородити від себе. Дерева ламалися, дахи відлітали навіть у самому центрі міста. По вулицях гомонів і крики перепліталися з викидами вітру. Люди шукали притулку, тримаючи дітей та дорослих за руки, мов у пошуках втраченої дороги у великому лісі.

Ураган був невблаганний. Він прийшов, немов приголомшлива кара природи, нагадуючи людям про їхню безсилля перед могутнім вітром і водою. Але, як і в будь-якій бурі, була своя краса - краса сили природи, яка може знищувати все на своєму шляху, але при цьому залишається дивовижною і непередбачуваною.

Нарешті, ураган відступив, залишивши за собою розруху та спустошеність. Місто було перетворене у плачущого гіганта, який шукає розуміння і відновлення. Люди виходили зі своїх сховищ, допомагали один одному, спільно борючись зі зливою належністю.

З часом Грінвілл піднявся з руїн і відновився. Цей ураган залишив незабутній слід у серцях людей, нагадуючи їм про вразливість і силу природи, а також про те, наскільки важливо залишатися разом у важкі часи.