Question

Мій улюблений поет середньовіччя(написати твір про поета середньовіччя)​

Answer 1

Ответ:

Моє враження від поезій Лі Бо та Ду Фу

Дороги справжніх поетів ніколи не бувають легкими, адже митці прагнуть осягнути проблеми світу і “в усьому дійти до сутності”.

Саме такими були великі китайські мандрівники, яких філософами зробило життя, Лі Бо та Ду Фу. Вони пройшли пліч-о-пліч тисячі кілометрів, мандруючи шляхами Китаю. Обидва прагнули усамітнення, щоб краще зрозуміти світ, пізнати сенс людського існування.

Лі Бо вражає читача космічністю своїх пейзажни віршів, прагненням вивищитися над буденністю, полишити людську метушню. Його приваблюють зорі, вічне небо, стрімкі водоспади, бурхливі ріки, високі вершини.

Та разом з тим у роки творчої зрілості поета посилюються тужливі настрої, його тривожить усе: військові події, в яких гинуть люди, тяжка праця й злиденність життя трудівника. З глибоким болем Лі Бо пише про виснажливу працю селянина, тяжку долю жінки. Ним створені натхненні поезії про любов, вірність, розлуку, про чоловічу мужність, силу воїнів, ніжність і красу жінки. Можна сказати, що у віршах Лі Бо відобразився дух його народу.

Дослідники творчості Ду Фу стверджують, що він був чудовим майстром пейзажної лірики. Але поет у своїх творах виступав і проти війни, яка несе страждання й смерть, і проти несправедливості законів, співчував знедоленим, уболівав за народ. Такими були основні теми його поезії. Свої вірші він насичує побутовими подробицями, відтворюючи живі картини дійсності, за які його твори називали “поетичною історією”. Свої багатолітні страждання поет вважав мізерними порівняно зі злиденним життям бідняків. У “Вірші про те, як осінній вітер зруйнував дах моєї хатини” він пише про свою давню мрію: побудувати величезний будинок, у якому б змогли знайти притулок і захист від дощу та вітру бідняки усієї Піднебесної. Поета цікавили і теми дружби, тлінності людського життя.

Танський поет Хань Юй сказав: “Вірші Лі Бо й Ду Фу живуть, і сяйво їх поширюється на далекі відстані”. Сяйво поезії давніх китайських поетів освітлює й сьогодення, сповнюючи наше життя красою вічної мудрості.

Answer 2

У глибині середньовіччя, Де сумрічні замки височать, Там жив поет відьмацького віку, Душі людей зворушаючий врок.

Його слова лунали як чари, В розмаїтті фантазій він танув. Зіткані зі сльоз та мрій, вони були Вогнем пристрастей і натхнення запалу.

У кам'яних стінах свого осельства, Поет марив тихими ночами. Він відчував пульсар давніх часів, Що серце кожного тремтить променисто.

Лишав він свої літери на пергаменті, Як зітхання століть, пройдених з вітрами. Його слова виганяли тугу, У серцях людей зароджували вогонь.

Середньовічний поет – літописець думок, Утікач від сірої дійсності часу. Він вшановував красу, що загубилась, Та в квіті розпускалися на його струнах.

Його ім'я відлунювало в серцях, Мов колишній співець на вітрах пісень. Той поет середньовічний – він мріяв, Дати голос тим, кому ніхто не вірив.

Тож чиї ж він творив струни народи? Селян, лицарів, королів чи німців? Він був усіма разом, поет-єднавець, Завжди відданий слову, що завзятим струмком ллється.

О, поете середньовіччя великий, Твої слова – скарби, збережені віки. Ми не забудемо тебе, ніколи, Твоїм духом тремтітимуть поколіннями.