Question

Утвердження принципів громадянського рівноправ'я у Франції від"Декларації прав людина і громадянина"до"Цивільного кодексу"Напалеона"

Answer 1

1. Війни періоду Консульства (перший пункт)

У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.

 

Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.

 

За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за допомогою флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.

Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.

 

2. Війни періоду Першої імперії(другий пункт)

У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.

У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На допомогу австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.

У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.

21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.

Answer 2

Утверждение принципов гражданского равноправия во Франции произошло в несколько этапов, начиная с Декларации прав человека и гражданина, принятой в 1789 году во время Французской революции.

Декларация прав человека и гражданина установила основные принципы гражданского равноправия во Франции. Она объявила, что все люди рождаются свободными и равными в своих правах, и что эти права должны быть защищены и гарантированы законом. Декларация также признавала гражданскую свободу, равенство перед законом, свободу совести и свободу выражения мнений.

Впоследствии, эти принципы были закреплены в других законах и документах, включая Конституцию Франции 1791 года и Наполеоновский кодекс, известный как Цивильный кодекс Наполеона.

Цивильный кодекс Наполеона был принят в 1804 году и стал одним из основных законодательных актов Франции. Он устанавливал равенство перед законом, защищал собственность и контракты, и регулировал семейное право. Кодекс также признавал равноправие между мужчинами и женщинами в некоторых областях, таких как наследство и собственность.

Однако, несмотря на принципы гражданского равноправия, в реальности в то время существовали некоторые ограничения и неравенства. Например, женщины не имели политических прав и не могли участвовать в выборах. Также, некоторые группы населения, такие как рабы и колонизированные народы, не получили полного равноправия.

Тем не менее, утверждение принципов гражданского равноправия во Франции в течение этого периода явилось важным шагом в развитии прав человека и установлении основных принципов гражданского общества. Эти принципы оказали значительное влияние на другие страны и способствовали развитию гражданских свобод и прав во всем мире.