Question

Есе на тему: "Життя середньовічного рицаря"

Answer 1

Відповідь:

Життя людини в Середні століття було, по суті, суцільним випробуванням на витривалість, хоча люди і навряд чи віддавали собі в цьому звіт, бо жили, не знаючи і навіть не припускаючи іншої реальності.

Пояснення:

Жили, як заведено, як жили їхні батьки і прадіди, і прапрапрадід. Виняток становили хіба що лицарі, в чиєму образі життя все-таки відбувалися певні зміни.

Спочатку, бути лицарем означало просто бути воїном, нести васальну, як правило, кінну військову службу своєму сеньйорові. Однак, в нескінченних середньовічних зовнішніх і внутрішніх війнах, поступово була сформована нова ідеологія і психологія лицарства; до образу малограмотного військового додалася неабияка частка аристократизму і благородства, навіть, деякою куртуазности в кращому сенсі цього слова.

Лицар став не просто воїном, а еталоном благородних устремлінь і почуттів, поняття лицарства стало синонімом вірності, що в середньовічному суспільстві вважалося майже недозволеною розкішшю. Навіть король не завжди міг похвалитися вірністю своїх підданих, а що вже говорити про простих смертних?

У лицарів сформувалися власні поняття про честь і шляхетність. Перш за все, лицар повинен був бути добрим християнином і зобов’язувався по всіх усюдах боротися за християнську віру і захищати її. Він повинен був оберігати слабких, завжди тримати дане слово. Лицар повинен був бути вірним своєму сеньйорові і повинен був вміти постояти за своє життя і гідність.

А ще, зовсім не зайвими виявлялися навички лицарів грати на музичних інструментах, складати вірші та поеми, присвячені Прекрасну Даму, яка просто зобов’язана була бути у кожного поважаючого себе лицаря.

Прицьому, слід зауважити, що Прекрасна Дама повинна була залишатися для лицаря недосяжною. Він міг на її честь складати вірші і пісні, він міг битися за її прихильний погляд на турнірах і здійснювати ще, Бог знає скільки, військових подвигів на полі брані, але лицар, як правило, не міг володіти жінкою свого серця.

Так що, частенько Прекрасними дамами лицарі обирали дам заміжніх і, за всіма середньовічним правилами етикету, вихваляли їх красу і доброчесність, і зітхали про них виключно платонічно. Навіть королева цілком могла стати Прекрасною Дамою якогось славного лицаря, адже, як відомо, навіть кішці дозволено дивитися на короля.

Звичайно ж, всі хлопці Середньовічної пори мріяли про те, щоб стати лицарем. Але для цього доводилося чимало потрудитися. П’ятнадцять років – найкращий вік для зброєносця. Саме в цьому віці хлопчики надходили на службу до лицаря, всюди, як тінь, слідуючи за своїм паном. Пажі-зброєносці тримали щит, подавали запасну зброю під час бою, доглядали за кіньми. За кілька років служби, хлопчик мужнів і вже сам міг претендувати на те, щоб його посвятили в лицарі.

У ніч перед присвятою, майбутній лицар повинен був всю ніч на колінах молитися, просячи у Господа сил і мужності, і благородства думки, і стійкості, щоб в майбутньому йому вистачило відваги не осоромити почесне звання лицаря.

Вранці він сповідався, здійснював ритуальне обмивання, одягався в білосніжний одяг неофіта і, поклавши руки на Святе Євангеліє, урочисто присягався дотримуватися всі писані й неписані закони лицарства.

Після цього, один з лицарів (або батько юнака) діставав з піхов меч і тричі торкався клинком плечей неофіта. Потім юнакові вручався власний меч, з яким він відтепер більше не розлучався. Той, хто присвячував хлопчика в лицарі тричі бив його по щоках, примовляючи: «Будь хоробрий!» І це були єдині удари в життя лицаря, на які він не мав права відповідати. Навіть король, проходячи обов’язкова посвята в лицарі, не мав права чинити опір цим ритуальним ляпасом. Під час війни, правда, ритуал посвяти в лицарі проходив дещо скромніші.

Майже весь вільний час лицар проводив або на полюванні, або на війні, адже війна – це годувальниця не тільки лицарів, а й будь-яких інших воїнів.

Мародерствуючи на захоплених територіях, люди робили собі якщо не стан, то, принаймні, хоч якось компенсували довгі роки військових позбавлень. Ще одним способом заробляти собі на життя для лицаря були лицарські турніри. Ця напіввійськова – напівспортивна забава, на якій лицарі билися один з одним, прагнучи вибити суперника з сідла тупим кінцем списа.

Повалений на землю лицар, повинен був віддати свого коня і свої обладунки переможцю, але оскільки залишитися без коня і обладунків для лицаря вважалося ганьбою, то переможець тут же повертав свій виграш тому, хто програв за дуже хороші гроші (лицарські обладунки коштували приблизно стільки ж, скільки коштувало невелике стало корів, голів, десь, в 45).

Так що, деякі лицарі заробляли собі на життя, подорожуючи з міста в місто і беручи участь у лицарських турнірах, паралельно у всіх містах прославляючи ім’я своєї Прекрасної Дами.

Answer 2

Життя середньовічного рицаря було відмінним від сучасного способу життя. Рицарство було вагомим соціальним станом, і рицарі володіли великою силою та привілеями. Давайте розглянемо деякі аспекти життя середньовічного рицаря.

Одним з найважливіших аспектів життя рицарів була битва. Вони були треновані у бойових мистецтвах, таких як влучне володіння мечем, метання списа та їзда на коні. Битви в середньовічній добі були частими, і рицарі відправлялися на похіди та війни, щоб захищати свої землі та володіння.

Рицарі також мали власний кодекс честі, відомий як "рицарська етика". Вони були зобов'язані дотримуватися цих моральних принципів, таких як вірність, мужність, чесність та галантність. Рицарі повинні були бути готовими віддати своє життя за захист слабших та невинних.

Середньовічні рицарі також мали свою "даму серця" або кохану, яка була об'єктом їхньої вірності та захисту. Романтичні легенди та оповіді розповідали про рицарські походи та подвиги, виконані ради своїх коханих.

За поза битвовим життям, рицарі також займалися адміністративними обов'язками на своїх землях, такими як розподіл земель, збирання податків та розв'язування суперечок між своїми підданими. Вони також брали участь у різних турнірах та святкуваннях, що відбувалися на їхніх володіннях.

Життя середньовічного рицаря могло бути небезпечним та випробувальним, але вони також насолоджувалися багатьма перевагами та привілеями свого стану. Вони були символом мужності та честі, і їхні подвиги стали основою багатьох легенд та оповідей, які живуть до сьогодні.