Question

Визначним меценатом була сім’я Симиренків (Платон, Лев, Василь, Володимир). Вони допомагали вченим, діячам літератури. Платон Семиренко дружив з Тарасом Шевченком, виділив кошти на видання “Кобзаря”. Захопився садівництвом і проводив селекційну роботу, яку продовжив після його смерті син Левко. На Всеросійській селекційній виставці 1890 р. отримав найвищу премію і став офіційним “королем садівництва” Російської імперії. Його прізвищем названо чудовий зимовий сорт яблук. Василь Симиренко протягом 40 років передавав десяту частину прибутків на потреби української культури. На Черкащині він створив один з найкращих українських народних театрів. На власний кошт утримував майже всі українські газети та журнали підросійської України, фінансував історико- етнографічні експедиції, театральні трупи, сплачував стипендії відомим українським письменникам, вченим, діячам культури. Перед смертю він заповів величезні кошти на розвиток української науки і культури, а своє майно вартістю 15 млн крб. передав згідно з заповітом фонду допомоги українським артистам, письменникам, живописцям. Як Платон Симиренко прислужився справі видання «Кобзаря»? Виберіть одну відповідь: виділив на це кошти був співавтором збірки домовився із органами влади про дозвіл його надрукувати викупив Шевченка з кріпацтва

Answer 1

Ответ: виділив на це кошти

Answer 2

Платон Симиренко внес важливий внесок у видання "Кобзаря" і допомагав Тарасу Шевченку в цій справі. Правильна відповідь: виділив на це кошти.

Платон Симиренко, будучи меценатом і дружнім співвітчизником Тараса Шевченка, виділив фінансову підтримку для видання "Кобзаря". Це свідчить про його велику підтримку української літератури та культури. Сприяючи матеріально, він допоміг Шевченкові матеріалізувати його творчість та подарувати світові важливий літературний шедевр.

Ймовірно, інші варіанти відповідей, такі як "співавтор збірки" або "домовився із органами влади про дозвіл його надрукувати" не є вірними, оскільки історичні дані не підтверджують їхню вірність у контексті відносин Платона Симиренка і Тараса Шевченка щодо видання "Кобзаря".