Question

ДАЮ 100 БАЛЛІВ!! Доведіть суперечливість внутрішньої політики директорії

Answer 1

Відповідь:

Обрання членів Директорії відбулося 13 листопада в Києві таємно. Місцем проведення таємної наради став будинок Міністерства шляхів на бульварі Шевченка, 34 (тоді - Бібіковський бульвар). Будинок перед тим належав родині Терещенків. В Міністерстві шляхів начальником департаменту працював майбутній член Директорії Андрій Макаренко. Він мав свій кабінет у будинку міністерства і зрозуміло, що мав вільний доступ до приміщення.

Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революційного часу і констатувала, що влада в УНР має належати лише працюючим класам. «Слідуючим етапом нашої революції, — зазначалося в декларації від 26 грудня 1918, — є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм». Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовнішній політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.

Пояснення:

Answer 2

Ответ: тут будет про УНР - (Украинская Народная Республика) (поскольку ты не указал именную страну)

Директо́рія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну Гетьманату (Українській Державі), який було повалено 14 грудня 1918 року.

Обрання членів Директорії відбулося 13 листопада в Києві таємно. Місцем проведення таємної наради став будинок Міністерства шляхів на бульварі Шевченка, 34 (тоді - Бібіковський бульвар). Будинок перед тим належав родині Терещенків. В Міністерстві шляхів начальником департаменту працював майбутній член Директорії Андрій Макаренко. Він мав свій кабінет у будинку міністерства і зрозуміло, що мав вільний доступ до приміщення.

Answer 3

Для того чтобы доказать противоречивость внутренней политики директории, необходимо рассмотреть несколько аспектов.

1. Противоречия в целях и стратегии. Внутренняя политика директории должна определять цели и стратегию компании. Однако, если цели и стратегия не ясны или противоречивы, это может привести к конфликтам и непониманию среди сотрудников. Например, если одна часть директории нацелена на максимизацию прибыли, а другая - на социальную ответственность, это может создать противоречия в принимаемых решениях.

2. Противоречия внутри команды. Внутренняя политика директории должна способствовать сотрудничеству и эффективной работе команды. Однако, если внутри директории существуют различные группировки или конфликтующие интересы, это может привести к противоречиям и дезорганизации работы. Например, если внутри директории есть конкурирующие фракции, которые борются за влияние и ресурсы, это может привести к противоречивым решениям и снижению эффективности работы.

3. Противоречия в отношении к сотрудникам. Внутренняя политика директории должна способствовать развитию и мотивации сотрудников. Однако, если внутри директории существуют несправедливые практики или дискриминация, это может привести к недовольству и уходу квалифицированных сотрудников. Например, если директория не уделяет достаточного внимания развитию персонала или не предоставляет равные возможности для карьерного роста, это может привести к противоречиям и снижению продуктивности.

4. Противоречия в коммуникации. Внутренняя политика директории должна способствовать открытой и эффективной коммуникации. Однако, если внутри директории существуют проблемы с коммуникацией, это может привести к недоверию и непониманию среди сотрудников. Например, если руководство не делится достаточной информацией или не слушает мнения сотрудников, это может создать противоречия и затруднить принятие общих решений.

Все эти противоречия внутренней политики директории могут привести к снижению эффективности работы, конфликтам и недовольству среди сотрудников. Чтобы избежать этих проблем, необходимо разработать четкую и прозрачную внутреннюю политику, учитывающую интересы всех заинтересованных сторон и способствующую сотрудничеству и развитию.